Круговерть. О. Генри

цигарки з порошком для депіляції.

      «Вона приголомшлива, – вигукнув Вокросс, коли побачив юнку, – вони дадуть за неї навіть два стовпчики».

      Це була схема, яку вигадали ми утрьох. Це була добра справа. Вокросс упродовж місяця мав показуватися на люди з панною Блай із усією відвертістю, пристрастю й емоціями, на які він тільки здатен. Звісно, це нічого не додавало до його амбіцій. Чоловік у білій краватці та лакованих шкіряних черевиках, котрий смітить доларами, наче з рогу достатку, щоб пригостити вишуканими стравами та засипати квітами високу білявку, із тих, що зустрічаються в Нью-Йорку так само часто, як сині черепахи в нападі білої гарячки. Але він має писати їй любовні листи щодня – листи кохання найгіршого штибу, такі, які ваша дружина опублікує лише після вашої смерті. Наприкінці місяця він мав кинути її, а вона – подати позов на 100 тисяч доларів за порушення обіцянки.

      Панна Артемізія мала отримати в нагороду десять тисяч доларів, якщо виграла б позов, а якщо програє, то однаково отримає їх. Про це підписали контракт.

      Іноді вони брали мене зі собою, але не часто. Я не міг довго тримати їхній фасон. Вона іноді витягувала його листи, критикувала їх, наче йшлося про накладні на товар.

      «От скажи! – казала вона. – Як це назвати: листом до торгового агента від його племінника про те, що його тітка підхопила кропивницю? Ви, східні телепні, знаєте, як писати любовні листи так само, як коники стрибунці в Канзасі тямлять у буксирах. «Моя люба панно Блай!» Невже це покладе рожеву глазур і трохи червонястого цукру на весільний торт? Як довго вдасться тримати аудиторію в залі суду такими фразами? Треба серйозно приступити до справи, називати мене «милим пупсиком», «солоденькою», а підписуватися «поганий мамин хлопчик», якщо хочете привернути увагу. Пишіть сентиментальніше».

      Після цього Вокросс опустив ручку в соус табаско замість чорнила. Його листи почали читатися, як любовний роман. Я вже бачив, як присяжні кам’яніють, а жінки скидають капелюшки одна одній, аби почути, що там читають. І я вже бачив, як пан Вокросс стає таким знаменитим, як архієпископ Кранмер, Бруклінський міст або канапки зі сиром і салатом. Така перспектива, здавалося, його дуже тішила.

      Нарешті настав той день. Я стояв на П’ятій авеню біля фешенебельного ресторану й спостерігав за ними. Увійшов судовий виконавець і вручив Вокроссу, котрий сидів за столом, повістку. Усі витріщалися на них, а мій приятель мав такий самий гордий вигляд, як у самого Цицерона. Я повернувся до своєї кімнати й запалив сигару за п’ять центрів, бо знав, що десять тисяч доларів були наші.

      Десь за дві години хтось постукав у мої двері. Там стояв Вокросс і панна Артемізія. Вона чіплялася, так, сер, чіплялася за його лікоть. І вони мені втовкмачують, що тільки-но повернулися зі шлюбу. І торочать якісь тривіальні дурниці про кохання і таке інше. Відтак поклали якийсь згорток на стіл, сказали «На добраніч» і звіялися.

      – Ось чому я кажу, – резюмував Ферґюсон Поґ, – що жінка занадто зайнята своїм природним покликанням та інстинктом шантажиста, як їй дають для самозбереження та розваги, щоб