Григорій Косинка. Отсутствует

Роман привчив Грицька до читання, і з книгою він не розлучався. А мені так боляче було, що у дитини для навчання бракувало вільної години. Я робила все що могла, аби Гриць працював тільки улітку, а узимку ходив до школи. Але наша родина зазнавала великих злиднів. Крім Грицька, у мене було ще троє дітей. Тому батько влаштував його на цукроварню, де він працював дві зими. На цукроварні було йому дуже важко працювати, та й до школи не міг уже ходити. У 1914 році Грицько покинув нас – поїхав до Києва шукати кращих заробітків, хотів ще й вчитися далі. У Києві добрі люди влаштували його до якоїсь канцелярії на роботу, та й вчився у вечірніх класах.

      У 1920 році помер батько Грицька. Залишилося у мене ще п’ятеро дітей. Усі були малі, а Прісю носила ще на руках. Отож на плечі Грицька лягли турботи про родину. Григорій весь час піклувався про мене, про своїх братів і сестер. Вони й жили у них у Києві – вчилися. До останнього дня допомагав як міг.

      Сину мій, твої теплі слова, глибоку синівну любов та повагу я в серці зберегла на все життя.

      Спогад серце гріє

      Тамара Мороз-Стрілець

      І день не день, і йде не йде,

      А літа стрілою

      Пролітають, забирають

      Все добре з собою.

Т. Шевченко

      Пригадую 1968 рік. Готувалися відзначити перший ювілей Григорія Косинки – 70-річчя з дня народження. Ювілейна комісія ухвалила зібрати спогади про Косинку й видати їх до ювілейної дати – листопада 1969 року. На підготовку й оформлення видання було обмаль часу. Проте встигли, й збірочка вийшла з друку буквально напередодні ювілейного вечора.

      Стрілою збігають літа… Ось уже наближається й 90-річчя… Підготовлено найповніше видання творів Григорія Косинки.

      При підготовці цієї книги переді мною постав далекий, але живий образ Григорія Михайловича: натхненне обличчя, ласкава усмішка, а лагідні й пильні його очі, знов, як і тоді, ніби промовили до мене:

      – Тамарча! Ти була поруч зі мною десять років. Ти знаєш про мене те, чого ніхто не знає. Майже всі роки мого творчого життя пролинули поруч з тобою. Розкажи про мене.

      Григорій Михайлович був середній на зріст. Ходив бадьоро, швидко, з піднятою, ніби закинутою головою й здавався вищим, ніж був. Волосся світло-русяве, хвилясте. Передусім привертали до себе увагу його блакитні, що мінилися аж до синіх, очі – глибокі й променисті.

      Вловити промені того вогню художникам, що його малювали, якось не щастило. Найвдалішим був олійний портрет художника Курочки-Армашевського. Портрет цей, на жаль, загинув.

      За характером Косинка був доброзичливий, прямодушний, одвертий, м’який. У вчинках і діях відчувалася впевненість, і тоді проступали риси вольової вдачі. Те, що задумав, те, чого хотів, досягав і здійснював. Саме ці риси його характеру впали мені в око відразу ж після нашого знайомства.

      Вперше з Григорієм Косинкою я зустрілась під Новий, 1924 рік. На зустріч Нового року Григорія Михайловича запросив мій товариш. Згодом він розповів мені, як це