Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Вона була добре споряджена й підготовлена: нова зброя, нові мундири, військові каси, повні по вінця, і великий запас набоїв, пороху, ліків та всього іншого – усе свідчило, що вона справді добре підготовлена. Цар Петро мав чого злякатися.

      І він злякався. Під час свого просування вперед шведи раз по раз отримували знервовані мирні пропозиції, але зарозумілий і впевнений у своїй перемозі Карл відкидав їх.

      Російська стратегія з огляду на наближення такої загрози була зрозуміла.

      Жовківський план, застосовуваний уже понад рік, виходив з того, що треба будь-що уникати вирішальної битви на теренах Польщі, а натомість відступати перед натиском шведів і водночас плюндрувати й рокувати на голод ті землі, якими ймовірно мав рухатися супротивник. Щоб уповільнити просування шведів, належало руйнувати дороги й мости, а також чинити опір у вдало вибраних місцях. Треба було виснажувати шведське військо, вдаючись до дрібних сутичок і перестрілювання. Нарешті, біля російського кордону належало створити двохсоткілометрову пустельну зону, де не буде ні людей, ні харчів. Це був грандіозний, жорстокий план, спрямований на порятунок країни через її руйнування.

      Цар Петро І

      Разом із війною тривали далі муки Польщі. Цій нещасній країні довелося тепер платити за свою військову і політичну слабкість; вона знову стала полем бою для двох могутніх держав. З одного боку – велике шведське військо, що твердо вирішило ще раз прогризти собі шлях через геть обдерту вже країну, а з другого боку – безмір російських загонів, зацікавлених тільки в одному: знищити всього якомога більше, поки супротивник досягне тих теренів. Коли шведське військо перетнуло кордон Сілезії, воно відразу побачило страшну руїну. Росіяни спалили села й міста, отруїли воду в криницях і вибили цивільне населення. Ті, що звикли до розкішного квартирування в багатій Саксонії, почували себе так, наче їх кинули просто в пекло. Польща була ніби зерно між жорнами.

      Шведське військо, перейшовши Віслу, подалося на схід. Досить несподівано воно вибрало шлях через Мазурію, великий лісисто-болотяний терен поряд із східнопрусським кордоном. Тих місць ніколи ще не перетинала жодна армія через їхню непрохідність. Та цим переходом Карл ХІІ сподівався оминути ворожі позиції і без бою виманити росіян із-за річки Нарви.

      Шведське військо трьома колонами вступило в Мазурію. Іти було важко через погані дороги і глибокий сніг. Задумуючи цей свій геніальний військовий хід, король не врахував населення тих теренів, яке не вельми хотіло пускати до своїх домівок зграї голодних шведів. Спершу селяни спробували почати переговори з армією, вони хотіли самі визначати, якими дорогами має йти військо і скільки вони ладні віддати на його утримання, проте селянських уповноважених шведи просто повбивали. Вибухнула коротка, але запекла партизанська війна. Населення пішло в ліси, воно розбирало греблі і влаштовувало пастки на лісових дорогах. Великі селянські загони відчайдушно намагалися зупинити