Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

спроб стримати шведів, тільки відступала. Крім коротких сутичок, ніяких воєнних дій між арміями не було. Шведи просто наступали росіянам на п’яти, і ті врешті встигали тільки спалювати все на своєму шляху. Про їхній поспіх свідчили трупи загнаних коней. Шведи досягали спалених сіл, коли ще обгоріла худоба сіпалася у своїх стійлах. Але здебільшого росіяни все-таки відступали швидше, ніж їхні супротивники могли угнатися за ними під ненастанним лапатим снігом і на поганих дорогах. Оскільки шведам важко було добувати харчі, а коні кіннотників ламали собі ноги, гонитва припинилася. Біля містечка Сморгань, осідку литовських приборкувачів ведмедів, шведи на початку лютого зробили зупинку. Армії потрібний був відпочинок.

      Шведська армія простояла там понад місяць, розквартирувавшись на багато миль навкруги. Час використовували здебільшого на наполегливе опанування військової справи за новим статутом. У середині березня через гостру нестачу харчів, незважаючи на великий холод, армія знялася з місця і за кілька днів перебралася миль за п’ять на схід, в околиці Ра-дошковичів, що були не такі спустошені. Там вона майже три місяці без потреби відбувала муштру в сльоту й вишукувала в селян останні крихти харчів. Населення намагалося сховати те, що в них ще залишилося, у вправно замаскованих ямах. Та шведи за довгі роки навчилися так само вправно вишукувати ті ями. Вони так швидко знаходили їх, що селяни у відчаї добачали в цьому якісь чари. Солдати, наприклад, уже знали, що коли в якомусь місці сніг розтає швидше, ніж на землі навколо нього, то там має бути потаємна яма. Крім того, у них були спеціальні палиці з гаками, якими вони штрикали в землю, і там, де на гаки чіплялася солома, була яма, бо звичайно саме нею накривали їх.

      Армія готувалася до літнього походу. Накопичено харчів та інших необхідних речей, а також послано гінця до Курляндії по генерала Ле-венгаупта. Він отримав наказ приготувати своє військо до походу, спорядити його великим запасом усього необхідного і приєднатися до короля. А все ж головна армія зазнала під час стоянки певних утрат: багато коней загинуло через брак доброго фуражу. Крім того, під весну великі прогалини в полках почали робити хвороби. Особливо тяжко було новобранцям, незвичним до суворих умов похідного життя. Незважаючи на це, шведам довелося чекати, поки підсохнуть вибоїсті розквашені дороги і встигне підрости хоч якась трава, щоб легше було прогодувати безліч коней. 6 червня 1708 року очікуванню поставлено край: військо знялося з місця. Був залишений тільки один загін для охорони новообраного короля Станіслава, а решта, понад 38 000 чоловік, рушила в дорогу.

      Сумнів, у який бік мало простувати шведське військо – на північ, щоб вигнати росіян із прибалтійських провінцій, чи просто на Москву, – скоро розвіявся. Шлях ішов на схід, до того місця, яке звичайно називали «річковою брамою». Дві великі річки, Двіна і Дніпро, утворювали майже суцільну водяну перепону вздовж тодішнього російського кордону від Балтійського моря до Чорного, за винятком