Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Читать онлайн.
Название Полтава. Розповідь про загибель однієї армії
Автор произведения Петер Енґлунд
Жанр История
Серия
Издательство История
Год выпуска 1988
isbn



Скачать книгу

до армії. І тепер, як і під час попередніх військових конфліктів, багато хто, особливо серед вищих офіцерів, вважав, що війна – вигідне комерційне підприємство. Для прикладу можна взяти одного з її учасників, графа Маґнуса Стенбока, якому на початок війни минуло тридцять п’ять років і який ціле життя провів на військовій службі голландцям, імператорові та шведам. Він брав участь у бою під Нарвою, і відразу після наступу йому присвоєно звання генерал-майора. Крім цього стрибка в кар’єрі, початок війни приніс графові багато прибутків. Найперше – це безпосередня воєнна здобич: тисячі далерів готівкою, гаманці, повні російських грошей, і безліч дорогих речей – ювелірних виробів, а також срібних кухлів та келихів. І навіть «інші дрібниці», як-от: підбиті куничим хутром укривала, сільнички, зброя, ліжка, церковні ризи й чаші, розп’яття, свічники та обшиті галунами сурдути – також знаходили шлях до його маєтку. З плином часу набиралися великі суми грошей, які теж ішли до Швеції і на які купувалися нові землі. Крім того, до цієї здобичі треба додати й непрямі прибутки. Стенбок узявся забезпечувати армію різними необхідними речами. Йому порадили різати свою худобу, пекти хліб на сухарі із зібраного врожаю, а потім продавати ті продукти військовій управі. Стенбок, крім стрибка в кар’єрі, воєнної здобичі і постачання армії, мав ще й четверту спонуку до служби у війську: оборону родинного маєтку у Прибалтиці. У листі додому після битви під Нарвою, де його самого поранено, він каже у зв’язку з материним маєтком на тих теренах, що він «ризикував дістати синець під оком задля її маєтку тут у Ліфляндії». Маґнус Стенбок – промовистий приклад того, як людина з вищого прошарку суспільства справді могла розбагатіти на війні.

      Чохол від російської литаври

      Проте оцінювати воєнну здобич з погляду моралі було б анахронізмом. І для офіцерів, і для солдатів та здобич була важливою рушійною силою в боротьбі з ворогом, і її сприймали як законне явище, як щось справедливо здобуте власними потом і кров’ю. Грабунок був засобом, до якого вдавалися, щоб підбадьорити вояків, він був цілком дозволений учасникам битви і докладно регламентований певними параграфами військових статутів. Власне, єдиним обмеженням була заборона грабувати, – як і напиватися, – поки ворог не буде розбитий. Усе, що було захоплене на полі бою, належало, за небагатьма винятками, офіцерам та солдатам і мало бути поділене між ними. Винагорода важко пораненого кіннотника в порівнянні з тим, що отримували його офіцери чи вище командування, була тільки мізерними крихтами. Це можна показати на прикладі поділу здобичі, отриманої пізніше в битві під Саладом 1703 року.

      Поранений капітан отримував 80 ріксдалерів.

      Непоранений капітан – 40 ріксдалерів.

      Поранений лейтенант або хорунжий – 40 ріксдалерів.

      Непоранений лейтенант або хорунжий – 20 ріксдалерів.

      Непоранений унтер-офіцер – 2 ріксдалери.

      Поранений солдат – 2 ріксдалери.

      Непоранений солдат – 1 ріксдалер.

      Простий