Название | Улюблені пісні XX сторіччя |
---|---|
Автор произведения | Михайло Маслій |
Жанр | Биографии и Мемуары |
Серия | |
Издательство | Биографии и Мемуары |
Год выпуска | 2019 |
isbn | 978-966-03-7811-7 |
«Це, мабуть, дано Господом Богом, адже пощастило мені у потрібний час і у потрібному місці зустрітися з прекрасним поетом – піснярем Вадимом Крищенком, – з радістю промовляв Віктор Лісовол. – Уже під час першої нашої зустрічі показав йому свої мелодії. Йому все сподобалося. Він подарував мені невеличку збірку своїх віршів «Щирість», яка вийшла у світ 1966 року. Ось там знайшов для себе вірш, який починався словами: «Гей, наповним кухлі, полив’яні чаші, щоб шаблі не брали голівонькі наші…» Мелодія, яку написав невдовзі, вимагала деяких змін у тексті. Змінився перший рядок і додалися слова у другому. Відтоді співається так, як вимагала музика і як знають пісню нині. Уперше заспівав її на новосіллі у своїх друзів, які отримали помешкання в столичному районі – Теремки. А підігравав собі на гітарі. Потім пісня пішла в люди.
Радянська цензура сприйняла пісню в штики! Убачали у тексті бунтарський дух з натяком на самостійність України. Найгостріше тоді звучали рядки другого куплету: Щоби Україна В ярмі не стогнала, Щоби наша слава, Козацькая слава, По світу гуляла!
Погодьтеся, що на 1960–ті роки для цензури подібне пропустити було занадто. Інколи доходило до таких маразмів, про які здорова і мисляча людина навіть уявити подібного не могла. Це пахло Сибіром. Тому йшли на хитрість: з великих сцен виконували без цих слів, тобто їх пропускали. Але народ любив усе, тож нічого не викидав.
На естраді її почали співати хлопці з квартету «Явір», Ніна Матвієнко, Олег Марцинківський. Кожен, кому поталанило в житті й кому Господь довірив щось більше, і він не осоромив Творця, не підвів, не злукавив, пережив момент слави. Правда, я зумів вистояти, не зазнатися, не піддатися спокусі і не загордитися. Коли ж говорили, що пісня народна, трошки мене воно й смоктало під ложечкою, але розумів і тішився, що щось і моє пішло та прижилося в народі. Якби ж то тільки тоді, в 1960–1970–их, а й досі в багатьох збірниках пишуть, що пісня народна. Це ж при живих авторах вірша і музики!»
Летять, ніби чайки
Летять, ніби чайки, і дні, і ночі
В синю даль, (2)
А серце мені шепоче:
– Кинь печаль. (2)
Ген сонце у хвилях заграло,
І радість витає навкруг!
Наче в світі не стало (3)
Розлук…
Хай весни, мов птиці казково – сині,
Відлетять, (2)
Я тільки тебе єдину
Буду ждать. (2)
Я вірю: повернеться щастя,
З тобою ми стрінемось знов…
Ти скажи, чи не згасла (3)
Любов!
Летять,