Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

Тамару, яка стала його найбільшим скарбом у житті.

      «А «Києве мій!» народилася зовсім несподівано, – зізнавався Дмитро Луценко. – 1962 року ми йшли весняним Хрещатиком з Юрієм Гуляєвим. Про щось гомоніли. Якоїсь миті нас прикував дивовижної краси колір. То на клумбах розквітали, палахкотіли канни – красиві багряні квіти. Замилувавшись, Юра й каже мені: «Ви – поет, ви можете перелити оцю красу в слова, а музика знайдеться. Напишіть мені пісню про канни – рідкісні квіти». Еспромтом спалахкотіли рядки: «В очі дивляться канни…»

      Замовлення я прийняв. Щоб дужче надихнутись враженнями, вийшов на Володимирську гірку. Переді мною в усій красі повстало справжнісіньке зелене море, яке вигравало ніжними хвилями. Того ж вечора написав слова: Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра».

      Потім записав і другий куплет, і третій. А ось з приспівом не виходило ніяк. Місяць промучився. Коли це одного разу побачив на Хрещатику двоє молодят. Хлопець намагався заглянути в очі коханій і все промовляв: «Ну, як тебе, таку красуню, та й не любити?!» Ці слова й перелились у мій приспів: Вечорів оксамити, Мов щастя прибій… Як тебе не любити, Києве мій!

      Мені вже вчувалася мелодія пісні. Мигцем побіг до незабутнього Ігоря Шамо. Ігор вловив дух твору, сів за рояль… А невдовзі дзвоню Юрію й доповідаю: «Твоє замовлення виконали. Пісня про канни, а точніш – про Київ – готова! Чекаємо!»

      Гуляєв був найпершим і, либонь, найкращим виконавцем цього твору… Він же порадив композиторові маршовий темп змінити на вальсовий, щоб пісня краще лягала на його голос…»

      Так народився один із найкращих українських естрадних шлягерів ХХ сторіччя. Звісно ж, першим виконавцем був Юрій Гуляєв, правда, в дуеті з Костянтином Огнєвим. Прем’єра відбулася 27 травня 1962 року.

      Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва. 13 листопада 2014 року на сесії Київради депутати одностайно підтримали рішення про затвердження гімну міста «Як тебе не любити, Києве мій!»

      Коли заснули сині гори

Вірш Анатолія Кос-АнатольськогоМузика Анатолія Кос-Анатольського

      Ніч над Карпатами темно – крилатими

      Шовками тихо зліта.

      Серце залюблене, в мріях загублене,

      Жде чогось, кличе й пита:

      Приспів:

      Чому, коли заснули сині гори,

      Якось не до сну мені?

      Чому, коли на небі срібні зорі,

      Мрію в тишині нічній?

      А між синіх гір в сяйві срібних зір

      Бродить любов моя.

      Тому, коли заснули сині гори,

      Не заснем ні ти, ні я.

      Нічка кінчається, зірка ховається,

      Будиться шелест в гаю.

      Тільки залюбленим, в мріях загубленим,

      Мариться слово «люблю».

      Приспів.

      Майже сорок років писав Анатолій Кос – Анатольський пісні і романси. Переосмислення ознак тодішніх популярних танців зустрічаються у багатьох творах композитора: «Коли заснули сині гори», «Карпатське танго», «Зоряна ніч» (на власні вірші Кос – Анатольського), «Білі троянди» (Ростислава Братуня). Композитор використовує в них і фольклорні елементи, і колористичну гаму блюзових гармоній,