Притулок пророцтв. Дэниел Киз

– запитав Мірон.

      – П’ятдесят тисяч доларів.

      Йорґо припалив сигару і видихнув кільце диму.

      – І де ми маємо дістати таку суму?

      – Вона пропонує нам пограбувати банк, який веде бізнес з американськими компаніями.

      – Наприклад, афінський? – уточнив Дімітрі.

      – А чому б і ні? Ми ж уже грабували банки.

      – І щоразу це ставало все небезпечнішим, – Васілі підняв обрубок своєї лівої руки. – Я проти того, щоб ризикувати життям заради мусульман.

      Алексі їх розумів: це була настороженість старих людей, яким так довго вдавалося виживати в підпіллі.

      – Я візьму це на себе.

      – Сам? – пирхнув Мірон.

      У пам’яті Алексі зринули телевізійні кадри, на яких Патті Герст, перейнявши ідеї «Симбіоністської армії визволення», тримає на мушці своєї гвинтівки працівника банку.

      – Рейвен мені допоможе.

      Батько замолотив ручкою милиці в повітрі.

      – Я проти.

      – Я згоден з Міроном, – промовив Йорґо. – Через неї ми всі можемо опинитись у небезпеці.

      – Я обробляю Рейвен уже два тижні, завойовую її довіру методами, якими Північна Корея колись перетворювала ворогів на своїх агентів.

      – І ти гадаєш, що можеш зробити так само з нею? – спитав Мірон.

      – Уже роблю і навіть її не торкаюся.

      Дімітрі заходився перекочувати зубочистку язиком туди-сюди.

      – Це марнування вродливого молодого тіла.

      – А ти впевнений, що вона сама тебе не заморочила, га, Алексі? – реготнув Васілі.

      Алексі звернувся до батька:

      – Я прошу твого дозволу.

      Мірон насупив брови.

      – Гаразд, нехай допомагає, але якщо пручатиметься або спробує втекти – стріляй. Обстав усе так, ніби це не ти, а охоронець банку.

      – Але ж якщо вона помре, пророцтва Тедеску помруть разом із нею.

      – Я ж не казав убивати. Вистрели їй в ногу чи руку, привези сюди, і ми витягнемо з неї послання в той же спосіб, яким люди капітана Еліаде з антитерористичного підрозділу здобувають інформацію про нас у наших однодумців.

      – А якщо не вийде?

      Мірон постукав милицею по нозі.

      – Тоді дівчина нам ні до чого, і ти її позбудешся.

      Із зубочистки Дімітрі закрапала слина.

      – Слухай, Алексі, перш ніж ти вб’єш цю сексуальну маленьку кішечку, позич мені її на годинку чи дві.

      РОЗДІЛ 14

      Крит, Греція

      Літак СТУІЗ зайшов на посадку. Дуґан вибрався з кабіни й оглянув невеличкий аеродром.

      – Куди це, в біса, ви мене привезли?

      – На Крит, – відповів його супроводжувач.

      – Я гадав, ми летимо в Афіни.

      – В останню хвилину надійшов наказ не доставляти вас прямим шляхом. Ваш куратор з вами зв’яжеться. Пароль – «переправа через річку».

      Судовий виконавець піднявся трапом і помахав йому на прощання. Літак відірвався від землі.

      Дуґан окинув поглядом пустельний пейзаж. І як, у біса, йому з цього чортового запічка на Криті виходити на зв’язок з резидентом