Притулок пророцтв. Дэниел Киз

твій дурний батько замість того щоб тебе захищати, розніс собі голову.

      – Не залишай мене.

      Тиша.

      Навпомацки Рейвен знайшла у темряві штани і светр та одягла їх.

      Скільки часу минуло? Спогад – як спалах. Постріл. Вона перебуває поза своїм тілом. Дивиться. На себе. На кров, що крапає з батькового чола. Його кров’ю Алексі виводить на стіні: «Сімнадцяте листопада».

      – Що таке «Сімнадцяте листопада»? – спитала Рейвен.

      – Дізнаєшся, коли я зможу тобі довіряти.

      – Ти вже можеш мені довіряти.

      Ще один день? Ще одна ніч? Рейвен закалатала у двері.

      – Я хочу їсти!

      Глухо.

      Вона робить позначки днів. А менші відрізки? Година? Дві? Двері відчинилися, і хтось тицьнув їй у руки тарілку. Рейвен занурила у неї палець.

      – Холодна мусака7? Я її й теплою терпіти не можу. Я не їстиму цього лайна.

      Алексі тицьнув тарілку їй під ніс, розмащуючи масну страву по обличчі.

      – Як собі хочеш, але наступних кілька днів більше нічого не отримаєш.

      Він грюкнув дверима і знову їх замкнув.

      Тихо проклинаючи Алексі, вона все-таки взялася згрібати мусаку з обличчя у рот. Змусила себе ковтати. Принаймні вона не помре з голоду. Довгенько ж її тут тримають. Але ж він – чоловік і захоче подивитися на неї голою, коли буде готовий переспати.

      Рейвен має жити, доки не змусить його захотіти її, як ті чоловіки з «Лісістрати». Вона зможе зіграти цю роль. На неї чекають овації стоячи.

      Тут Рейвен почула високий голос:

      …сестричко, зваблюй його швидше. або знайди спосіб убити себе…

      РОЗДІЛ 6

      Нью-Йорк

      Дуґан попросив таксиста не відразу їхати до центру імені Джейкоба К. Джавіца, де розташовані офіси федеральних служб.

      – Проїдьте повз місце, де колись стояли вежі-близнюки.

      – З такими заторами? Ми місяць їхатимемо.

      – Заробиш хороші чайові. Я хочу побачити це місце.

      За двадцять п’ять хвилин таксі під’їхало до зони реконструкції, яку колись називали Всесвітнім торговим центром.

      Дуґан запхав руку в портфель, намацав целофановий пакет, а в ньому – бейсбольний м’яч. Провів пальцями по швах, стиснув.

      – Усе, досить.

      Водій обернувся до нього.

      – Ви змусили мене пробиватися через усю цю купу машин, щоб кілька секунд подивитися?

      – Саме так. Поїхали.

      За сорок хвилин таксі зупинилося біля двадцятивосьмиповерхового федерального центру. Дуґан розрахувався і дав водієві ще десять доларів.

      Перевіривши посвідчення і значок агента ФБР, охоронці пропустили Дуґана через турнікет до ліфтів, якими можна було піднятися до бюро.

      Він вийшов на двадцять шостому поверсі, біля штабу оперативного командування.

      Попрямував до служби контррозвідки і сказав білявій секретарці, що в нього призначена зустріч з новим експертом із Близького Сходу. Вона натиснула кнопку інтеркому:

      – Прийшов агент Френк Дуґан, – тоді махнула рукою в бік коридору. – Третій кабінет ліворуч. Міс Герік вас чекає.

      Коли

7

Традиційна страва з баклажанів на Балканах і Близькому Сході.