Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

а зверху – намисто і вирушив до хана. Хан одразу ж вийшов йому назустріч.

      – Ти мій новий нукер Маммедджан. Ти приніс мені в дарунок небачені у нас рідкісні речі, – усміхнувся хан, посадив Маммедджана на краще місце і подарував гарний халат.

      Маммедджан з дружиною зажили тихо і мирно. У тому місті у Маммедджана був друг, якого він дуже любив. Якось, коли пішов дощ, Маммедджан сказав дружині:

      – Напни серпанок.

      Коли дружина Маммедджа вийшла надвір, щоб напнути серпанок, її випадково побачив хан. Йому одразу ж відібрало мову. Потім, коли прийшов до тями, хан сказав:

      – Я бачив жінку. Неодмінно відшукайте її мені, інакше я вас усіх скараю на смерть.

      Поки думали, чия то може бути дружина, друг Маммедджана сказав:

      – Я знаю, це дружина Маммедджана.

      – Негайно приведіть її до мене! – наказав хан.

      – Хан-ага, – почали говорити люди, – не можна насильно відбирати чужу дружину. Треба придумати якийсь привід.

      Тоді хан сказав:

      – Мої дві дочки ніяк не помиряться через те намисто. Покличте Маммедджана.

      Осавул покликав Маммедджана. Не встиг він увійти в двері, як хан каже йому:

      – Маммедджане, ти підніс мені намисто, через яке мої дочки ніяк не можуть помиритися. Треба, щоб ти дістав ще таке ж.

      – Буде виконано, хан-ага, – промовив Маммедджан і пішов додому.

      Дружина у нього запитує:

      – Маммедджане, чому такий сумний?

      – Хан-ага звелів мені дістати ще таке ж намисто, – сказав Маммедджан.

      – Говорила я тобі: не віддавай намисто! Так не послухався, щоб ти оглух! – закричала дружина.

      Осідлав Маммедджан коня і вирушив у дорогу. Їхав він, їхав – і перед ним відкрилася долина. Подивився він, а каміння в тій долині точно таке саме, як у тому намисті. Зрадів Маммедджан і вже зібрався було наповнити камінням хурджин, як раптом помітив, що звідкись потекла кров і зразу ж перетворилася на намистини. Маммедджан подумав: «Я розкрию цю таємницю». Підійшов він і бачить – лежить мертва красуня. Дуже здивувався Маммедджан і вирішив розгадати, у чім тут справа. Подивився він довкола, а сонце вже сіло. Вирішив тоді Маммедджан тут заночувати. Ось лежить він, дрімає і бачить, що прийшов дев. Дістав дев склянку, стукнув по ній, і мертва дівчина ожила. Почав дев з дівчиною розмовляти, а на світанку зробив дівчину мертвою, склянку заховав і кудись зник. Маммедджан підійшов, узяв склянку звідти, куди її заховав дев, і стукнув по ній. Дівчина повернулася до життя і сказала:

      – Гей, чоловіче! Кулан сюди своїми ногами добирається, птах – на крилах, а ти як потрапив?

      – Доля привела, – відповідав Маммедджан. – А ти тепер, коли прийде дев, скажи йому: «Кажуть, душа девів знаходиться в іншому місці. Де ж твоя душа?» Дев розсердиться, але ти плач, і він розкаже тобі.

      Сказавши так, Маммедджан відніс склянку на місце, приклав каменем, і дівчина знову стала мертвою. А Маммедджан пішов і ліг спати.

      Ось дев, нічого не знаючи про Маммедджана, знову прийшов до дівчини. Коли він