Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

Ак-Памик усе те і пішла назад. А у неї в пелені від вогню зробилася діра, і з неї потроху сипався попіл, позначаючи слід. Ак-Памик того не знала. Вона повернулася в печеру, приготувала їжу. Потім прийшли брати.

      Уранці брати знову подалися в гори. А дев вистежив Ак-Памик за попелом і прийшов до печери. Ак-Памик помітила його ще здалеку. Вона замкнула двері і почала чекати. Тоді дев сказав їй:

      – Просунь крізь двері палець!

      Ак-Памик просунула палець. Дев міцно ухопив його, прокусив зубами і почав смоктати кров.

      – Якщо скажеш про це братам – з’їм тебе! – пригрозив дев і пішов.

      Ак-Памик дуже злякалася і нічого не сказала братам. А дев почав приходити кожного дня і смоктати у неї з пальця кров. Ак-Памик худла з кожним днем.

      – Гей, кізонько, що з тобою? – запитували у неї брати.

      Ак-Памик нічого не відповідала. Тоді брати змовились:

      – Давайте заховаємось де-небудь і дізнаємось, у чому справа.

      І ось, замість того щоб піти на полювання, вони заховалися і причаїлися. Ак-Памик поробила все, замкнула двері і почала чекати. У звичний час, як завжди, прийшов дев, який вже звик смоктати кров, і закричав:

      – Відкрий двері!

      Тоді сім братів кинулися зусібіч на дева і порубали його на тисячу шматків. Стогони дева долітали до неба. А брати підійшли до Ак-Памик і сказали:

      – Ми убили ворога. Чому ти раніше нам нічого не говорила? Треба було давно розказати! Тепер нічого не бійся.

      А через місяць уночі до сімох братів прийшли деви – друзі убитого – й убили всіх братів. Ак-Памик залізла в шкуру лева, і деви її не помітили. Напившись крові братів, деви повернулися у своє поселення. Ак-Памик накрила трупи братів чим знайшла, сіла на коня і поїхала від міста до міста, від села до села розпитувати старих людей:

      – Чи є спосіб оживити моїх братів?

      І всі люди відповідали:

      – Мабуть, такого способу немає…

      Нарешті зустріла Ак-Памик одного старого, і він сказав їй:

      – Оживити твоїх братів можна, та тільки це дуже-дуже важко.

      – Нехай важко, дідусю, ти лиш розкажи, як? – попросила Ак-Памик.

      І старий розказав:

      – Є верблюдиця, яку звуть Ак-Мая. Якщо її молоком побризкати на братів, вони миттю оживуть[4]. Та тільки ж Ак-Мая – людоїдка. Тільки побачить тебе, з’їсть неодмінно. Ось верблюжа її – те людей любить. Коли хочеш добути молоко, візьми із собою гарбуз[5].

      – Боже, спаси тебе! – сказала Ак-Памик старому, попрощалася з ним і пішла шукати верблюдицю Ак-Маю.

      Ось прийшла вона в одну ущелину, глянула – а там блукає верблюжа.

      – Ти чиє? – запитала Ак-Памик.

      – Я верблюжа Ак-Маї, – відповіло воно.

      – Ну, тоді підійди до мене, – сказала Ак-Памик верблюжаті.

      Почувши це, верблюжа підбігло до Ак-Памик. Вона погладила його і поцілувала, а потім сказала, чому вона прийшла.

      – Добре, – відповіло верблюжа, – але якщо про це дізнається моя мати, вона з’їсть і тебе, і мене. Лізь до мене під черево. Я почну смоктати і наллю молока

4

Ак-Мая – біла верблюдиця. «Ак Маянин сюйді» (буквально «молоко білої верблюдиці») – одна з туркменських назв Молочного Шляху (Чумацького Шляху).

5

Гарбуз, видовбаний і висушений у вигляді посудини.