Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

Читать онлайн.



Скачать книгу

сестру, як і раніше, але їхні дружини незлюбили Ак-Памик.

      – Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.

      Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:

      – Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.

      Тоді інші дружини сказали:

      – Іди геть! Не хочеш діяти з нами заодно – тоді не заважай! А будеш заважати – загинеш!

      Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова. А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.

      – Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.

      Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:

      – Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.

      – Якщо знаєш, то скажи нам, щоб і ми знали, – попросили брати.

      – Ак-Памик потрібен чоловік, її сердечко зайняти потрібно, – відповіла вона.

      – Що ж, віддамо її за того, хто їй сподобається, – сказали брати.

      А жінка тут і каже:

      – Посадіть її на верблюда і відправте в степ. Хто їй сподобається, за того вона й вийде.

      Брати всадовили Ак-Памик на верблюда і пустили його в степ. Ак-Памик їхала в задумі. У той час були в дорозі син падишаха і син візира. Дивляться вони – чорніє щось удалині. Тоді син падишаха сказав:

      – У того чорного, що видніється, я беру собі верх.

      – А я візьму низ, – сказав син візира.

      Під’їхали вони і бачать – на верблюді сидить дівчина.

      – Ти людина чи дух? – запитали вони у дівчини.

      Але та не зронила ні звуку.

      – Звідки і куди їдеш? – запитали вони.

      Відповіді не було. Тоді син падишаха сказав:

      – Ну, хоч ти нічого й не відповідаєш, а зі мною поїдеш.

      Син падишаха приїхав до свого міста і одружився з дівчиною.

      Минув рік, і у них народився син. Того дня, коли у Ак-Памик народився син, вона заговорила. Коли син падишаха побачив, що Ак-Памик нарешті перестала бути німою, він дуже зрадів. Почалося у Ак-Памик безжурне життя. От тільки інколи їй хотілося побачити своїх братів. Так минуло чотирнадцять років.

      Якось Ак-Памик зробила своєму синові золоті бабки, покликала його до себе і сказала:

      – Коли ти будеш кидати бабки, примовляй так:

      Я племінник семи дядьків,

      Їх сестриця – моя мати.

      Вийшов з бабкою золотою я,

      Щоб за дядьків покидати.

      Молодший дядько мій – Байрам,

      За Байрама кину сам.

      Про кого тепер послухати новини? Тепер послухаємо про братів Ак-Памик. Кожного дня брати Ак-Памик говорили про неї:

      – Ак-Памик зробила нам добро, а ми посадили її на верблюда і сказали: «Їдь собі!» Минуло вже чотирнадцять років. Жива вона чи померла? Ми цього не знаємо. Давайте-но поїдемо кожен в яке-небудь місто та пошукаємо її.

      І ось семеро братів вирушили в різні міста. Прийшов до одного міста і Байрам, а тут зграйка дітлахів грається в бабки. Серед них один хлопчик із золотою бабкою. Кожного разу як хлопчик її кидає, він примовляє:

      Я племінник