Название | Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки |
---|---|
Автор произведения | Народное творчество |
Жанр | Сказки |
Серия | Шкільна бібліотека української та світової літератури |
Издательство | Сказки |
Год выпуска | 0 |
isbn |
– Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.
Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:
– Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.
Тоді інші дружини сказали:
– Іди геть! Не хочеш діяти з нами заодно – тоді не заважай! А будеш заважати – загинеш!
Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова. А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.
– Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.
Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:
– Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.
– Якщо знаєш, то скажи нам, щоб і ми знали, – попросили брати.
– Ак-Памик потрібен чоловік, її сердечко зайняти потрібно, – відповіла вона.
– Що ж, віддамо її за того, хто їй сподобається, – сказали брати.
А жінка тут і каже:
– Посадіть її на верблюда і відправте в степ. Хто їй сподобається, за того вона й вийде.
Брати всадовили Ак-Памик на верблюда і пустили його в степ. Ак-Памик їхала в задумі. У той час були в дорозі син падишаха і син візира. Дивляться вони – чорніє щось удалині. Тоді син падишаха сказав:
– У того чорного, що видніється, я беру собі верх.
– А я візьму низ, – сказав син візира.
Під’їхали вони і бачать – на верблюді сидить дівчина.
– Ти людина чи дух? – запитали вони у дівчини.
Але та не зронила ні звуку.
– Звідки і куди їдеш? – запитали вони.
Відповіді не було. Тоді син падишаха сказав:
– Ну, хоч ти нічого й не відповідаєш, а зі мною поїдеш.
Син падишаха приїхав до свого міста і одружився з дівчиною.
Минув рік, і у них народився син. Того дня, коли у Ак-Памик народився син, вона заговорила. Коли син падишаха побачив, що Ак-Памик нарешті перестала бути німою, він дуже зрадів. Почалося у Ак-Памик безжурне життя. От тільки інколи їй хотілося побачити своїх братів. Так минуло чотирнадцять років.
Якось Ак-Памик зробила своєму синові золоті бабки, покликала його до себе і сказала:
– Коли ти будеш кидати бабки, примовляй так:
Я племінник семи дядьків,
Їх сестриця – моя мати.
Вийшов з бабкою золотою я,
Щоб за дядьків покидати.
Молодший дядько мій – Байрам,
За Байрама кину сам.
Про кого тепер послухати новини? Тепер послухаємо про братів Ак-Памик. Кожного дня брати Ак-Памик говорили про неї:
– Ак-Памик зробила нам добро, а ми посадили її на верблюда і сказали: «Їдь собі!» Минуло вже чотирнадцять років. Жива вона чи померла? Ми цього не знаємо. Давайте-но поїдемо кожен в яке-небудь місто та пошукаємо її.
І ось семеро братів вирушили в різні міста. Прийшов до одного міста і Байрам, а тут зграйка дітлахів грається в бабки. Серед них один хлопчик із золотою бабкою. Кожного разу як хлопчик її кидає, він примовляє:
Я племінник