Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

за праву руку москаля. Шабля випала з рук Стрєшньова. Він лівою рукою вчепився в горло запорожцеві, коні їх одскочили один від одного, і москаль з запорожцем випали з сідел та повалилися на дорогу.

      Дорош не вдержався і торкнув свого коня, щоб хоч будь-чим допомогти запорожцеві, але раптом здригнувся, почувши, як хтось поклав йому руку на праве плече. Він обернувся і мало не впав непритомний з коня від жаху: очі його зустріли погляд невідомого чоловіка. Поруч на вороному коні, що грав ніздрями, сидів бородатий татарин у смугастому стебнованому халаті. Татарин міцною рукою придавив плече хлопця і щось сказав по-своєму. І Дорош, звичайно, не зрозумів слів, але й так було ясно: стій і мовчи! – грізно казали йому очі татарина.

      Татарин підняв руку і показав перед себе. Круг бійців стояло кільце татарських їздців у вивернутих баранячих кожухах та шапках; їх було не менш як півтораста-двісті чоловік, а з лісу надходили ще нові й нові ватаги татар. Всі вони тримали напоготові луки зі стрілами на тятивах, і тільки той, що стояв поруч Дороша, не виймав зброї й спокійно стояв на дорозі. В цю ж хвилину Дорошеві впала в очі постать дячка Семенича: приказний сидів, пригнувшись до шиї коня, а за комір каптана його тримали два дужі татарина.

      Москалі та запорожці рубалися серед дороги, а на землі у трьох кроках від Дороша, нічого не помічаючи, каталися в пилюці Глек та Стрєшньов. Перемагав запорожець: він вже сів верхи на свого супротивника і почав душити його обома руками.

      Татарин, що стояв поруч Дороша, подав якесь гасло, і раптом з татарських горлянок вихопився дикий звірячий покрик. Дорошеві здалося, що навіть ліс і небо захиталися від цього дужого крику; татари, москалі й козаки попливли кудись угору, в очах потемніло і він схилився на гриву коневі.

      Коли хлопець очуняв, він побачив, що як і раніше сидить на коні, а за комір сорочки його держить дужа рука татарина в стеб-нованому халаті. Татарин щось белькотів по-татарському і, дивне діло, Дорошеві здалося, що балакав він щось ласкаве, бо голос його був тепер тихий і приємний, Він не дивився на хлопця, а глядів на дорогу. Хлопець випростався на сідлі і глянув теж туди: москалі і й запорожці були вже зв’язані сировими арканами і стояли, похиливши голови. Серед дороги лежало п’ять трупів – два запорожці й три москалі. Один з запорожців був дід зі шрамом, а другий – Сметана.

      До татарина, що стояв поруч Дороша, підійшов високий рябий молодець і щось сказав йому, показавши на гурт бранців. Очі ватага загорілися злісним вогнем. Він хитнув головою й відповів коротко й сухо, наче крякнув ворон. Двоє татар підійшли до бранців, ухопили за руки одного з запорожців і підвели, штовхаючи в спину, до ватага в стебнованому халаті. Косооке й вилицювате обличчя запорожця було в крові, а ліве вухо одрубане наполовину. Ватаг подивився на нього, насупив брови й кинув кілька слів. Полонений запорожець щось відповів йому по-татарському. Тоді ватаг підняв руку й показав на розхристану сорочку запорожця. На темній шиї у того висів хрест. Запорожець здвигнув плечима, засміявся