Книга Відлиги. 1954-1964. Тимур Литовченко

Читать онлайн.



Скачать книгу

інститут». Ну, то й добре. І вистачить з мене.

      – «Політехнічний інститут»11?! Таким чином, на «Вокзальній» київське метро на правому березі не завершиться? Я гадав, що далі буде міст на лівий берег, що колію потягнуть на Дарницю…

      – Звісно, що ні. Тягнутимуть в обидва боки. Тож не виключаю, що вас у ваших «УкрДІПРОшахтах» залучатимуть і до другої, і до третьої черги.

      – А вас, Йосипе Юлійовичу? Уявляю, як багато ви допомагали…

      – Анатолію, облиште.

      – Чому?

      – Насамперед тому, що офіційно я на той час сидів без роботи. Мене ж «вичистили» як українського буржуазного націоналіста і «безрідного космополіта», не забувайте. Тому якщо добрі люди в скрутну для мене хвилину вирішили простягнути руку допомоги…

      Каракіс знов смикнув бровами, але тепер ще й загадково посміхнувся. Мабуть, це мало б означати: «Якщо добрі люди в скрутну для мене хвилину вирішили простягнути руку допомоги, то це аж ніяк не означає, що про їхній вчинок варто кричати на кожному кроці. Аж надто недалеко в історичному плані ми відійшли від тих часів».

      – Усе одно шкода, що ваше ім’я не впишуть в історію київського метро.

      – Ну-у-у… Ім’я – то діло таке. Для мене значно суттєвішим є те, що я не беру участі в цій штурмівщині.

      – В якій?..

      – Гадаєте, я нічого не бачу? – перервав колишнього учня Каракіс. – Усе у нас робиться поспіхом, нахрапом. Бо всі роботи – ніякі не роботи зовсім, а «великі звершення»! А всі «великі звершення» прив’язуються до якихось дат: як не до чергової річниці Жовтневої революції, то до Першотравня. Або до Нового року. А якщо є визначена заздалегідь урочиста дата – починається штурмівщина, гонитва за примарами. Коли йдеться про такі відповідальні підземні споруди, як метрополітен… Перепрошую, це не моє. Облиште.

      – Йосипе Юлійовичу, але ж хіба ви не хочете, щоб у Києві нарешті хтось та й зібрався метро відкрити?..

      – Між іншим, Анатолію… Тільки між нами кажучи – між нами!.. Еге ж?

      – Само собою, Йосипе Юлійовичу, само собою!

      – Отож спорудити в Києві метро збирався ще гетьман Скоропадський. Звісно, в ті часи мене тут і близько не було… Але пропозицію на той проект я в архіві бачив, і знаєте… вона таки вражає!..

      – Отже, в цьому плані Київ міг би навіть Москву обігнати?

      – Міг би, як це вже сталося з електричним трамваєм12. А тепер навпаки наздоганяє. А це обертається штурмівщиною. І не тільки тут…

      Каракіс на деякий час замислився, а потім продовжив, стишивши голос:

      – Як ви знаєте, Анатолію… А тепер про це знають усі кияни, які хоч би наскількись піднімають голову й дивляться на те, що відбувається довкола них… Отже, як ви знаєте, Бабин Яр таки заливають пульпою, перегородивши гирло. Дамбу потроху підсипають, вона все росте й росте. І там теж без штурмівщини не обходиться, от що зле! Бо штурмівщина – це неодмінні порушення. І от я думаю… Думаю все ж таки пробитися на прийом до товариша Давидова, чи не варто?! Він же, мерзотник такий, столичний виконком очолює, він же мусить розуміти всю міру відповідальності!..

      Деякий



<p>11</p>

Станції київського метрополітену «Політехнічний інститут» і «Завод «Більшовик» (нині «Шулявська») становили другу чергу станцій метро, відкриту 5 листопада 1963 року, тоді як перша черга – станції «червоної» лінії від «Вокзальної» до «Дніпра» (за винятком теперішньої «Театральної») склали першу чергу, відкриту 6 листопада 1960 року.

<p>12</p>

Перша лінія київського електричного трамваю була відкрита 1 (13 за новим стилем) червня 1892 року, тоді як у Москві – 25 березня (6 квітня) 1899 року. В столиці Російської імперії – Санкт-Петербурзі – регулярний рух електричного трамвая розпочався аж у 1907 році.