Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

виявиться помилковим – якщо він затнеться, могли б ви сказати, – він дістане тяжкі поранення або загине.

      Він промчав на червоне світло, плавно вильнувши праворуч, щоб обійти розхлябаний вічковий «б’юїк»285 і стрілою ввігнатися в повільний рух машин на тиснявому перехресті. Стрельнув поглядом через плече назад, аби впевнитися, що середня смуга порожня. Знову подивився вперед і побачив, що за якихось п’ять секунд він мусить врізатися в зад пікапу, що став просто посеред перехрестя, тим часом як викапаний Дядько Айк за його кермом тягне шию, аби прочитати всі ті знаки й переконатися, що він не завернув десь там неправильно й не опинився оце якимсь чином у Маямі-Біч. Смугу праворуч заповнював собою міжміський автобус Деррі – Бенгор. Білл усе одно шугнув у тому напрямку і, так само рухаючись зі швидкістю сорок миль на годину, устряг у просвіт між стоячим пікапом і цим автобусом. В останню мить він різко смикнув убік головою, наче солдат, що надзавзято виконує наказ «рівняйсь», аби не дозволити люстерку, що стирчало з пасажирського боку пікапа, попереладнати йому зуби. Немов дозою міцного алкоголю, плеснув йому в горло гарячий дизель автобуса. Він почув спазматичне верещання, коли насадка на ручці його керма, поцілувавши борт автобуса, зачергикала по алюмінію. Лише мельком він побачив водія міжміського, з білим як полотно обличчям під високим очілком форменого картуза «Автобусної компанії Гадсон». Водій сварився на Білла кулаком і щось кричав. Білл сумнівався, щоб то було привітання з днем народження.

      Трійця стареньких леді переходили Головну вулицю з того боку, де стояв «Банк Нової Англії», на той бік, де був «Човник-Чобіток». Вони почули різке «гррр» гральних карт і підвели очі. Щелепи в них повідпадали, коли хлопчик на величезному велосипеді майнув на відстані якогось фута, немов мана.

      Тепер найгірша – і найкраща – частина подорожі опинилася позаду нього. Він знову був задивився на вельми реальну можливість власної смерті та знову віднайшов у собі сили відвести погляд. Його не роздавив автобус; він не вбив себе й трьох стареньких з їхніми покупецькими торбами з універмагу «Фрізіс»286 та чеками від соціального забезпечення; його не розляпало об задній борт кузова старого пікапа «додж» Дядька Айка. Тепер він знову їхав угору пагорбом, швидкість спливала. Щось – ох, назвімо це жагою, це ж було добре, хіба не так? – спливало заразом з нею. Усі ті думки та спогади наздоганяли – агов, Білле, ти ба, ми тебе там майже були втратили з очей на деякий час, але ось ми вже тут – і, возз’єднуючись з ним, видряпувалися вгору по його сорочці, застрибували йому до вуха й шугали в його мозок, наче дітлашня з крижаної гірки. Він відчував, як вони вмощуються по своїх звичних місцях, як вони там тісняться своїми розпашілими тілами. Чорти забирай! Хух! От ми й знову в голові в Білла! Нумо, думаємо про Джорджа! Гаразд! Хто хоче почати?

      «Ти забагато думаєш, Білле».

      Ні – не в цьому була проблема. Проблема була в тому, що він

285

Починаючи з 1949 року, певні моделі легкових автомобілів «Buick» мають у себе на бортах між переднім колесом і кабіною по кілька (залежно від кількості циліндрів двигуна) вентиляційно-декоративних вічок.

286

«Freese’s» (1892—1985) – найбільший у штаті Мейн універмаг, який дійсно існував на Головній вулиці міста Бенгор, яке слугує Стівену Кінгу моделлю для описів вигаданого ним міста Деррі.