Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

що Анна Протеро востаннє бачила свого чоловіка в селі близько чверті до шостої і що вона не може пролити на подію ніякого світла, інспектор пішов геть, попередивши, що завтра він повернеться для більш серйозної розмови.

      – Як на нього, то він був досить делікатним, – сказала Ґрізельда з роздратуванням у голосі.

      – Як місіс Протеро сприйняла те, що сталося? – запитав я.

      – Ну, знаєш, була досить спокійна, але вона завжди така.

      – Атож, – погодився я. – Я не уявляю собі Анну Протеро в стані істерики.

      – Звичайно, їй довелося пережити великий шок. Це було по ній видно. Вона подякувала за те, що я прийшла, і сказала, що нічим допомогти їй не можу.

      – А як Летиція?

      – Її не було вдома – десь грала в теніс. Вона ще не повернулася.

      Запала пауза, а тоді Ґрізельда сказала:

      – Ти знаєш, Лене, вона справді була дуже спокійна – спокійна аж занадто.

      – Це шок, – припустив я.

      – Так, мабуть. А проте… – Ґрізельда розгублено насупила брови. – Вона була якоюсь дивною. Не розгубленою, а, я сказала б, нажаханою.

      – Нажаханою?

      – Так – хоч вона цього й не показувала. Принаймні не хотіла показувати. Але в її очах застиг химерний насторожений погляд. Мені здалося, вона має якесь уявлення про те, хто його вбив. Вона знову й знову запитувала, кого підозрюють.

      – Справді? – замислено перепитав я.

      – Так, справді. Звичайно, Анна володіє досконалим самовладанням, та було видно, що вона геть вибита з рівноваги. Набагато більше, ніж можна було б припустити, адже ні для кого не таємниця, що вона не була йому дуже віддана. Радше, вона ставилася до нього з відвертою неприязню, якщо шукати між ними якесь почуття.

      – Смерть іноді впливає на почуття людини, – сказав я.

      – Так, я думаю, що так.

      Увійшов Денніс, він був украй схвильований, бо знайшов на одній із клумб відбиток ноги. Він був переконаний, що поліція його не помітила й що виявлення того сліду стане поворотним пунктом розслідування.

      Я перебув тривожну ніч. Денніс підхопився на ноги й вибіг із дому, не чекаючи сніданку, щоб «продовжити пошук слідів», так він мені сказав.

      А проте не він, а Мері принесла нам найсенсаційнішу вранішню новину.

      Ми саме сіли снідати, коли вона вбігла до кімнати з червоними щоками й блискучими очима й звернулася до нас із притаманною їй безцеремонністю.

      – Чи повірите ви? Пекар щойно мені сказав. Вони заарештували молодого містера Реддінґа.

      – Заарештували Реддінґа? – недовірливо вигукнула Ґрізельда. – Це неможливо. Певно, йдеться про якусь дурну помилку.

      – Ніякої помилки бути не могло, мем, – сказала Мері тоном зловтішної радості. – Містер Реддінґ сам прийшов у поліцію й зізнався в убивстві. Учора пізно ввечері. Він увійшов до відділка, кинув на стіл пістолет і сказав: «Це я зробив». Ось так.

      Вона подивилася на нас обох, енергійно кивнула головою й повернулася на кухню,