Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

похитав головою.

      – Слек нічого подібного не знайшов і звернувся з таким запитанням до Реддінґа, і Реддінґ спочатку взагалі не зрозумів, про що йдеться, а потім категорично заперечив, що користувався чимось подібним. І я думаю, йому цілком можна повірити, адже він не мав ніякої причини брехати.

      – А таки й справді не мав, от бідолаха.

      – Клятий молодий йолоп, – сказав полковник Мелчет. – Пробачте мені за грубість, Клемент. Але він таки справді йолоп. Я не можу звикнути до того, щоб уявити його в ролі вбивці.

      – Він мав якийсь мотив? – запитав Гейдок, зробивши останній ковток кави й відсунувши свій стілець.

      – Він сказав, вони посварилися, він скипів і сам не знає, як вистрелив у полковника.

      – Сподівається, йому це зарахують як ненавмисне вбивство, так? – лікар похитав головою. – Така гіпотеза не тримається купи. Він підкрався до полковника ззаду, коли той писав цидулку, і вистрелив йому в голову. Хіба це схоже на сварку?

      – Та він просто не мав часу для сварки, – сказав я, пригадавши слова міс Марпл. – Він би витратив весь свій час для того, щоб підкрастися до нього, застрелити його, перевести стрілки годинника назад на 6:20 і вибігти з дому. Я ніколи не забуду його обличчя, коли я зустрів його вже за хвірткою й коли він мені сказав: «То ви хочете побачити Протеро – о, зараз ви побачите його, не сумнівайтеся!» Така дивна поведінка сама собою мала вселити мені підозру про те, що відбулося в домі лише кілька хвилин тому.

      Гейдок витріщився на мене.

      – Що, ви думаєте, могло там відбутися лише кілька хвилин тому? Коли, на вашу думку, Реддінґ застрелив його?

      – За кілька хвилин до того, як я підійшов до дому.

      Лікар похитав головою.

      – Неможливо. Ніяк неможливо. Він був мертвий набагато довше, ніж ви припускаєте.

      – Але ж, чоловіче! – вигукнув полковник Мелчет, – ви самі сказали, що півгодини – приблизна оцінка.

      – Півгодини, тридцять п’ять хвилин, двадцять п’ять хвилин, навіть двадцять хвилин – можливо, але менше ніяк. У такому разі тіло було б іще тепле, коли я добувся до нього.

      Ми витріщилися один на одного. Обличчя Гейдока змінилося. Воно раптом посіріло й постаріло. Я не міг збагнути, чому воно так змінилося.

      – Але подумайте, Гейдок. – Полковник віднайшов свій голос. – Якщо Реддінґ визнає, що застрелив його за чверть до сьомої…

      Гейдок підхопився на ноги.

      – Я вам кажу, це неможливо! – з люттю викрикнув він. – Якщо Реддінґ каже, що вбив Протеро за чверть до сьомої, то Реддінґ бреше. Нехай котиться все до біса, я лікар і я знаю. Кров у нього вже почала згортатися.

      – Якщо Реддінґ бреше… – почав Мелчет.

      Він замовк і похитав головою.

      – Ліпше ходімо до відділка й поговорімо з ним, – сказав він.

      Розділ восьмий

      Ми йшли майже мовчки до поліційного відділка. Гейдок трохи відстав і прошепотів до мене:

      – Ви знаєте, мені це не подобається. Зовсім не подобається. Тут є щось таке, чого ми не розуміємо.

      Він