Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

але завагався, куди скерувати пірогу.

      Несподівано почувся тріск сухого хмизу і гілля – хтось продирався крізь гущавину, наближаючись до води. Де й поділася нерішучість мисливця! Відігнавши пірогу від очерету сильним ударом весла, він заходився щодуху гребти і невдовзі вже був біля самого берега. Майже водночас неподалік ляснуло разом кілька рушничних пострілів – гучна луна прокотилася лісом і пагорбами…

      – Диявол тебе забирай! – почувся лютий вигук Непосиди. – Звідки ти взявся, розмальована мавпо?! Ось тобі за все!..

      Затріскотіли колючі кущі, і Звіробій зрозумів, що велетень із силою пожбурив од себе індіанця. Далі, на схилі узбережжя, виник силует Тома Гаттера. Старий помітив пірогу і, скотившись із пагорба, кинувся до води. Звіробій погнав човна на допомогу старому, проте було вже запізно.

      Стрясаючи повітря прокльонами, Гаррі Марч, обліплений мінгами, мов ведмідь мисливськими собаками, гепнувся на мокре прибережне каміння. Уже розпластавшись на березі й продовжуючи віддирати від себе індіанців, велетень із запізненням крикнув пірникозою, одначе настільки невміло, що за інших обставин це викликало б у мисливця лише сміх.

      Утім, зараз йому було не до сміху.

      Ніби засоромившись своєї легкодухої втечі, Том Гаттер несподівано знову рвонув назад до берега, щоб врятувати Непосиду. У руці він тримав рушницю, високо підіймаючи її над водою. Та щойно вибрався на суходіл, як його негайно скрутили дикуни.

      Мисливець уже був готовий встряти в сутичку, але його зупинив пронизливий крик Гаттера:

      – Тримайся подалі від берега, хлопче! Ці дияволи все-таки схопили нас. Моїх дівчаток тепер ніхто не захистить, крім тебе. Повертайся до Замка! Протримайся бодай кілька днів, поки сюди не прибудуть солдати з форту!..

      Страх за долю доньок, страждання і біль у голосі морського вовка миттєво змусили Звіробоя забути про нещодавні суперечки.

      – Зроблю все, що зможу, містере Гаттер! – прокричав він у відповідь. – А потім проберуся до вас і…

      – Гей, приятелю, – хрипко урвав його Гаррі Марч, – навряд чи тобі до снаги творити дива. Мінгів тут як бліх на шолудивому койоті. Утікай, і то якнайшвидше. Рятуй човни і бережи дівчаток… До берега не наближайся в жодному разі! Ці червоношкірі лисиці врешті-решт знайдуть спосіб напасти на Замок, але раніше оскальпують нас, або засмажать, або відведуть до Канади, що ще гірше, бо тоді я більше не побачу мою Джудіт…

      Удар ірокезького кулака змусив велетня замовкнути. Почулася люта метушня і придушена брудна лайка Непосиди, а потім усе стихло. Берег миттєво спорожнів, із лісу більше не долинало жодного звуку, і мисливець зрозумів: вирішувати, як діяти далі, йому доведеться на власний розсуд.

      Обережно зануривши весло у воду, Звіробій поволі, в глибокій задумі, поплив озером на північ, щоб нічний вітерець дмухав йому в спину. Не подолавши і чверті милі, він знайшов Гаттерову пірогу і припнув її до своєї. Проте іншої піроги,