Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

кухонне начиння, розміщене на кормі просто неба.

      Усе це Звіробій помітив, щойно вони з Гаррі Марчем перебралися зі своєї піроги на ковчег. І доки Непосида, забувши про все на світі, залицявся до Джудіт, мисливець із зацікавленням продовжував огляд, дивуючись вигадливості та неабиякому хисту старого Тома. Крок за кроком він обстежував баржу, час од часу щось схвально бурмочучи. Обидві половини каюти були порожні, й Звіробій без зайвих церемоній походжав по всьому ковчегу.

      У далекому куточку, під листяним шатром, на низькій лавці сиділа молода худенька дівчина, зайнята нехитрим рукоділлям. Мисливець зупинився і, зіпершись на дуло свого карабіна, почав скоса її роздивлятися, намагаючись не злякати. Він одразу зрозумів, що перед ним – молодша Гаттерова дочка.

      Гетті здалася йому скромною копією своєї сестри. Симпатична, проте не більше, в простенькій світлій сукенці, з лагідним і замисленим виразом блідуватого обличчя, зосереджено схиленого над шитвом.

      – Гетті! – неголосно і м’яко гукнув Звіробій. – Добридень! Гаррі Непосида мені про вас багато розповідав…

      У її дівочому погляді промайнуло щось по-дитячому наївне і надзвичайно довірливе.

      – Так, я Гетті Гаттер, молодша сестра Джудіт. Моя мама померла, батько полює, а ми з сестрою зазвичай сидимо вдома. Ви хто? Ви знаєте Гаррі Непосиду? А з Джудіт ви теж знайомі? Якщо ні, то негайно познайомтеся. Непосида сильний і спритний, але поруч із моєю сестрою він виглядає не таким уже й красенем.

      «Господи, – з мимовільною прикрістю подумав мисливець, – ось до кого схиляється серденько цієї доброї молодої жінки. Гаррі Марч! Ось що означає мати привабливу зовнішність і вправно молоти язиком…»

      – Як вас звуть? У вас є ім’я? – вивів його з задуми рівний голос Гетті.

      – Батьки охрестили мене Натаніелем, а індіанці кличуть різними іменами. Одне з них – Звіробій.

      – Мені подобається. Я теж вас так зватиму. Ви, мабуть, мисливець?

      Звіробій не встиг відповісти.

      Почувся шум і жваві вигуки. Тож він незграбно вклонився дівчині, підхопив карабін і поквапився на корму, здогадавшись, що повернувся господар ковчега.

      – Я чекав на тебе ще минулого тижня, – почув він низький, трохи хрипкий і злегка буркотливий голос Тома Гаттера. – До мене дійшли чутки, що у нас знову неприємності з Канадою, а мені самому, коли щось трапиться, моїх дівчаток тут не захистити.

      Непосида, озирнувшись на мисливця, що саме підійшов, опустив широку лапу на плече старого і добродушно мовив:

      – Були б у мене в доньках такі лялечки, я би теж почувався так само… Знайомся, Томе, це – Звіробій, відомий білий мисливець. Ми з ним разом відмахали не одну милю. Мастак у добуванні дичини… Неприємності з Канадою, кажеш? Ну, тоді я запишуся в солдати до Джудіт…

      – Вельми, вельми вдячні, містере Марч, – глузливо перервала велетня дівчина. – У Джудіт Гаттер вистачить мужності, щоб постояти за себе.