Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

рушницю супротивника і вже йдучи, мисливець подумав: «Жодного з нас не слід засуджувати… Проте я вперше в житті вбив людину, хоча й дикуна. І мені дуже сумно. Коли б я, приміром, народився делаваром, то міг би похизуватися своїм вчинком перед усім племенем. А тепер не знаю, як розповісти про це навіть найближчому другові – Чингачгукові…»

      Він сів у човен і вже зібрався відчалити, аж раптом із гущавини вискочив іще один ірокез і пронизливо залементував, помітивши біля берега блідолицього. Негайно з усіх боків гірського схилу йому відгукнулося з десяток горлянок. Зволікати означало загинути. Отож уже наступної миті Звіробоєва пірога мчала геть од мису, гнана дужими ударами весла. Невдовзі долинуло люте виття – це мінги, знайшовши померлого, з’юрмилися навколо нього на березі. Проте, варто було їм побачити, що переможець не зняв скальпа з переможеного, як гнівні крики змінилися радісними: без цього трофея ворожа звитяга не вважалася цілковитою.

      Тепер лишалося зв’язати докупи обидві Гаттерові піроги й одігнати їх до Замка. Узявши на буксир одну, Звіробій спробував нагнати іншу – ту, яку лишив дрейфувати на озері. Але дивина: замість того, щоб повільно плисти за вітром, легке суденце досить швидко просувалось у зворотному напрямку, тобто до берега. Спершу мисливець вирішив, що пірогу підхопила випадкова підводна течія. Та коли наблизився, збагнув, у чому річ: на дні піроги лежав молодий неозброєний ірокез і скеровував човен до мису, загрібаючи долонями, наче веслами.

      – Гей, мінгу! – вигукнув Звіробій. – Коли ти вже вдосталь награвся, то з твого боку найрозсудливіше стрибнути в озеро. Я людина миролюбна, з мене вже досить пролитої сьогодні крові…

      Від несподіванки індіанець схопився на ноги і, зиркнувши на карабін у руках мисливця, шубовснув у воду. За хвилину він одплив від човна, а коли вийшов на берег, караван із трьох пірог був уже поза межами досяжності рушничного пострілу і рухався до Гаттерового будинку.

      Мисливець зосередився на веслуванні й поплив настільки швидко, наскільки дозволяли два човни, які він тягнув на буксирі. На сході сонце підбилося високо над горами, і береги заграли всіма барвами смарагду. Стояла така глибока і мирна тиша, що неможливо було повірити в реальність жорстоких і кривавих подій, які щойно відбувалися тут.

      Коли Звіробій причалював до житла старого моряка, Джудіт і Гетті вже стояли на помості. Старша сестра, відклавши зорову трубу, з тривогою окинула поглядом порожні піроги, прив’язані до човна мисливця. Рум’янець палав на її щоках. Обидві дівчини з неприхованим хвилюванням чекали на Звіробоя.

      Розділ 8

      І щойно він зійшов на поміст, який правив за причал, сестри завмерли – все, що сталося цієї ночі, було написано на його втомленому і засмученому обличчі.

      – Батько?! – з відчаєм вигукнула Джудіт.

      – Марно приховувати, що з ним сталося лихо, – промовив Звіробій. – Містер Гаттер і Непосида потрапили до лап мінгів,