Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

до важливішого питання.

      – Сьогодні ввечері, – мовив він, – у призначеному місці я повинен зустрітися з моїм другом Чингачгуком. Ірокези – люті й небезпечні вороги, від них можна очікувати чого завгодно, і воєнні навички, хитрість та спритність молодого індіанського вождя нам стануть у пригоді. Мінги в жодному разі не повинні прорватися в Замок, а ми з Чингачгуком знайдемо спосіб звільнити вашого батька і Гаррі.

      Джудіт поглянула на мисливця з сумнівом, проте запитала:

      – Хто такий цей Чингачгук? Звідки він і чому саме в наших краях ви призначили йому зустріч?

      – Зустріч він сам призначив, – відповів Звіробій. – Чингачгук – могіканин, усиновлений племенем делаварів. Він походить із родини великих вождів. Його ім’я означає «Великий Змій». Батько Чингачгука був видатний воїн і мудрець у своєму народі. – Трохи повагавшись, мисливець правив далі: – А причина, яка змусила його призначити мені зустріч, полягає в тому, що я маю допомогти йому визволити з ірокезького полону дівчину-делаварку, його наречену. Можу я розраховувати на те, що ви обидві збережете цю таємницю?

      – Авжеж, Звіробою! – вигукнули сестри і з суто жіночим нетерпінням зажадали: – Кажіть далі!

      – Два місяці тому Уа-та-Уа – так звуть кохану Чингачгука – пішла з батьком та матір’ю ловити лососів до Західних ручаїв і безслідно зникла. Довго про неї нічого не було чути, аж поки мій друг не дізнався, що його наречену викрали мінги і нібито хочуть віддати заміж за одного з молодих ірокезьких вождів. Ірокези – вороже делаварам плем’я. Перш ніж повернутися до себе в Канаду, вони на якийсь час осіли в цих краях – мабуть, розраховуючи на вдале полювання. Вирушаючи в такі тривалі походи, вони зазвичай беруть із собою своїх жінок та дітей… що і стало причиною необдуманого вчинку вашого батька… – Звіробій помітив біль в очах Джудіт і поспіхом закінчив: – Ми з Чингачгуком спробуємо звільнити з полону Уа-та-Уа, якщо, звісно, вона й справді тут…

      – Дай Боже, – замислено мовила Джудіт. – Так чи інакше, матимемо ще одного друга. Можливо, нам пощастить обміняти полонених на добро, що зберігається в будинку: маємо порох, хутра, трохи грошей… Адже індіанці, як мені відомо, не скальпують бранців, якщо ті потрапили в полон неушкодженими, – принаймні доти, доки не починаються тортури. Звіробою! Ви дійсно вважаєте, що на вашого закоханого делавара можна покластися?

      – Так само, як і на мене!

      – А ваше серце? Воно теж кимось зайняте?

      – Чингачгукові потрібна моя допомога, тож принаймні руки в мене мають бути вільними, – відбувся мисливець жартом. – Моє серце належить лісу, Джудіт.

      – Жінці, яку ви коли-небудь покохаєте, Звіробою, можна тільки позаздрити: вона завоює чесне серце, яке не знає зради й лукавості.

      Джудіт із гіркою усмішкою вимовила ці слова, і її вродливим личком пробігла похмура тінь. Звіробій це помітив, і вроджена делікатність підказала йому, що краще змінити тему розмови…

      До зустрічі з Чингачгуком