День, що навчив мене жити. Лоран Гунель

професії, Джонатан частенько відчував певне захоплення щодо нього. Він заздрив легкості, з якою Майклу вдавалося налаштувати клієнта в сприятливому дусі, щоб той дався себе переконати. Супроводжуючи його з метою залучення нових клієнтів серед торговців, Джонатан спостерігав неймовірні сцени, коли Майклу вдавалося переконати потенційного клієнта-впертюха. Віддавши багато часу вивченню й засвоєнню методів продажу, Джонатан досить пристойно давав собі раду, але йому доводилося докладати чимало зусиль там, де Майкл майстерно користався своїм умінням і застосовував усі методи, переконуючи клієнтів підписати нові угоди чи нові варіанти, розширити ще більше їхню протекцію, ті не раз, самі того не розуміючи, покривали той самий ризик… У цій царині, ділився Майкл із партнерами, панівною емоцією стає страх – найголовніший союзник радника. Він зароджується в очах торговця, варто лише нагадати про крах, крадіжку чи тяжбу. Спершу незначний, той із самого початку підступно проникає у меандри його свідомості і стає визначальним при ухваленні ним рішення. Що ж тоді важить пропонований щорічний внесок порівняно з вартістю нещасного випадку чи судового процесу, розпочатого розгніваним споживачем? Чим похмуріші перспективи, тим менш дорогим видається страхування…

      Джонатан належав до людей чесних і, траплялося, його інколи охоплювало почуття провини. Але всі його конкуренти застосовували ці методи, й одноосібна відмова від них поставила б його у невигідне становище. Такі правила панують у цьому безсердечному світі, казав він собі. Ліпше їх прийняти й намагатися вийти сухим з води, якщо не хочеш приєднатися до виключених із суспільства.

      – Знаєш, останнім часом я багато думав про твою ситуацію, – сказав Майкл.

      – Мою ситуацію?

      Майкл чемно кивнув. Його погляд так і світився співпереживанням.

      – Чим більше я за вами спостерігаю, тим більше кажу собі, що працювати день у день зі своєю колишньою для тебе просто пекло.

      Захоплений зненацька, Джонатан безмовно дивився на свого партнера.

      – Ви взаємно завдаєте одне одному болю. Це нерозумно.

      Джонатан так і сидів приголомшений.

      – Далі так тривати не може.

      Джонатан опустив очі. Майкл дивився на нього майже ніжно.

      – Тож ліпше йти на випередження…

      Він проковтнув шматочок carrot cake.

      – Я багато розмірковував, розглядав цю проблему з різних боків і зрештою хочу зробити тобі пропозицію.

      – Пропозицію?

      – Так.

      Джонатан мовчав.

      – Так от: не треба відповідати одразу, маєш час для обдумування.

      Джонатан уважно дивився на нього.

      – Я готовий докласти зусиль, щоб викупити твою частку, якщо ти хочеш піти.

      – Мою частку… агентства?

      – Авжеж, не частку тістечка.

      Джонатану наче заціпило. Йому ніколи не спадало на думку покинути фірму, яку вони створили разом. Він вклав у неї стільки душі й серця, що вона стала… наче часткою його самого. Відчув, як йому скрутило живіт. Покинути фірму