Месія Дюни. Френк Герберт

знайти безпечний прихисток.

      – Я мушу мати дитину, – промовила вона.

      Він заперечно похитав головою.

      – Я все одно вчиню по-своєму! – різко кинула вона. – Якщо треба, знайду іншого батька для своєї дитини. Наставлю тобі роги, і спробуй лишень мене звинуватити в цьому.

      – Наставляй мені роги з ким хочеш, – сказав він, – але без дитини.

      – А як же ти мене зупиниш?

      Усміхнувшись із виразом абсолютної доброти, він відповів:

      – Задушу тебе гаротою, якщо це станеться.

      Від шоку вона на мить замовкла, і Пол відчув, що Чані підслуховує за важкими завісами її приватних апартаментів.

      – Я твоя дружина, – прошепотіла Ірулан.

      – Припинімо ці дурні ігри, – сказав він. – Ти виконуєш свою роль, не більше. Ми обоє знаємо, хто насправді є моєю дружиною.

      – А я лише для політичної зручності, не більше, – відповіла вона гірким, пригніченим голосом.

      – Я не хочу бути жорстоким із тобою.

      – Ти вибрав мене саме для цього.

      – Не я, – промовив він. – Тебе вибрала доля. Тебе вибрав твій батько. Тебе вибрали Бене Ґессерит. Тебе вибрала Гільдія. А тепер вони вибрали тебе ще раз. Для чого вони тебе вибрали, Ірулан?

      – Чому я не можу мати від тебе дитини?

      – Бо на цю роль тебе не вибирали.

      – Це моє право – виносити королівського спадкоємця! Мій батько був…

      – Твій батько був і є тварюкою. Обоє ми знаємо, що він втратив майже всі зв’язки з людством, яким мав правити і яке мав захищати.

      – І кого з вас двох ненавидять більше? – спалахнула вона.

      – Гарне запитання, – погодився він, і кутиків його вуст торкнулася сардонічна посмішка.

      – Кажеш, що не хочеш бути зі мною жорстоким, а тим часом…

      – І тому я згоджуюся: візьми собі коханця, якого обереш. Але зрозумій мене правильно: візьми коханця, та не тягни в мій дім позашлюбну дитину. Я не ви́знаю цю дитину своєю. Не забороняю тобі зв’язку з будь-яким чоловіком, доки ти не виставлятимеш його напоказ і… залишишся бездітною. За цих обставин нерозумно було б чинити інакше. Але не зловживай моєю великодушністю. Коли йдеться про трон, я вирішую, яка кров має текти в жилах спадкоємця. Не Бене Ґессерит, і не Гільдія, а я. Це один із привілеїв, які я здобув, розгромивши сардаукарські легіони твого батька на рівнині Арракіна.

      – Хай це впаде на твою голову, – сказала Ірулан і, зітхнувши, метнулася з кімнати.

      Згадавши зараз про цю зустріч, Пол за мить викинув її з думок і зосередився на Чані, котра сиділа біля нього на ліжку. Він усвідомлював амбівалентність своїх почуттів до Ірулан, розумів фрименське рішення Чані. За інших обставин Чані й Ірулан могли бути подругами.

      – Що ж ти вирішив? – спитала Чані.

      – Жодної дитини, – відповів він.

      Вказівним і великим пальцями правої руки Чані зробила фрименський жест крис-ножа.

      – Може дійти до цього, – погодився він.

      – Гадаєш, що дитина не вирішить проблеми з Ірулан?

      – Так