Месія Дюни. Френк Герберт

– сухі інгредієнти пустельної фармацевтики, бальзами, ладан, пам’ятні для них дрібниці… щіпка піску із січі Табр, кучерик волосся їхнього первістка… давно мертвого… дванадцять років як мертвого… невинна жертва, загибла в битві, що зробила його Імператором.

      Кімнату заповнив густий запах кави з прянощами. Пол вдихнув цей запах, його погляд упав на жовту миску біля таці, на якій Чані готувала каву. У мисці тримали горіхи. Неодмінний отрутошукач ворушив над столом своїми комашиними кінцівками. Цей пристрій розлютив Пола. За днів пустелі вони не потребували жодних отрутошукачів!

      – Кава готова, – сказала Чані. – Ти голодний?

      Його сердите заперечення було заглушене гучним свистом ліхтера з прянощами, що здіймався в небеса з летовища за Арракіном.

      Чані помітила його гнів, проте налила йому кави, поставивши чашку біля його руки. Сама ж сіла в ногах Пола, оголила його ноги й почала розтирати м’язи, що затерпли від ходьби в дистикості. М’яко, з обманним спокоєм, вона промовила:

      – Поговорімо про бажання Ірулан мати дитину.

      Пол широко розплющив очі. Пильно придивився до Чані.

      – Ще й двох днів не минуло, як Ірулан повернулася з Валаха, – відповів він. – І вже встигла в тебе побувати?

      – Ми не розмовляли про її марні очікування, – промовила Чані.

      Пол змусив свій розум зосередитися й узявся розглядати Чані в немилосердному світлі миттєвого спостереження за методом Бене Ґессерит, як, зламавши свої обітниці, навчила його мати. Він не любив робити такого з Чані. Частина її влади над ним полягала в тому, що він дуже рідко потребував застосовувати до неї свою силу, яка вимагала неабиякого напруження. Переважно Чані уникала неделікатних питань. Трималася фрименської доброзвичайності. Частіше переймалася практичними питаннями. Що її цікавило – то це факти, які стосувалися позиції її мужчини: його вплив на Раду, вірність його легіонів, здібності й таланти його союзників. Її пам’ять містила каталоги імен та перехресні довідники деталей. Вона могла проказати напам’ять слабкості кожного відомого ворога, потенційні диспозиції супротивних сил, військові плани їхніх проводирів-полководців, оснащення та виробничі потужності основних галузей промисловості.

      «То чого тепер, – питав себе Пол, – вона заговорила про Ірулан?»

      – Я тебе стривожила, – сказала Чані. – Я не хотіла цього.

      – А чого ж ти хотіла?

      Вона всміхнулася, зустрівшись із ним поглядом.

      – Любий, якщо ти розгніваний, то не приховуй цього, прошу.

      Пол знову відкинувся на узголів’я.

      – Може, її слід відіслати? – спитав. – Зараз користі від неї майже ніякої, і мені не подобається її остання поїздка додому, до Сестринства.

      – Цього не треба робити, – відповіла Чані, продовжуючи розтирати його ноги. Відтак, чітко дотримуючись фактичного аспекту справи, додала: – Ти багато разів казав, що завдяки їй ми контактуємо з нашими ворогами, що ти можеш прочитати їхні плани через її дії.

      – То нащо згадувати про її бажання