Завдання Героїв . Морган Райс

усіма чотирма лапами. Його вага була невимовною, наче слон стояв на Торових грудях. Тор відчув, що його грудна клітина не витримує.

      Звір відкинув свою голову, широко відкрив пащу, оголивши ікла, і почав опускати її до Торової горлянки.

      Тор зумів піднятися та схопити його за шию, що була наче суцільний сталевий м’яз. Тор ледь тримався. Його руки тремтіли, а ікла звіра опускалися все нижче. Він відчував гаряче дихання тварюки своїм обличчям, а слина монстра капала йому на шию. З глибини грудей звіра, обпікаючи вуха Тора, пролунав страшний рокіт. Він знав, що помре.

      Тор закрив очі.

      Будь ласка, Господи. Дай мені сил. Допоможи мені здолати цю істоту. Будь ласка. Я молю тебе. Я зроблю все, що ти захочеш. Я буду зобов’язаний тобі своїм життям.

      І тоді щось сталося. Тор відчув потужне тепло у своєму тілі, яке проходило через його вени, наче енергетичне поле. Він розплющив очі та здивувався побаченому: з його долонь випромінювалося жовте світло. Коли він спробував відштовхнути звірячу горлянку, він дивним чином зміг це зробити, в нього вистачало сил боротися.

      Тор продовжував тиснути, допоки не відштовхнув звіра. Його сила росла, і він відчув надзвичайну енергію – вже за мить звір відлетів на добрих десять футів, впавши на спину.

      Тор підвівся, не розуміючи що щойно сталося.

      Встав і звір. Охоплений люттю, він знов атакував. Але цього разу Тор почувався по-іншому. Енергія протікала крізь нього. Він почував себе сильнішим, ніж будь-коли.

      Коли звір стрибнув, Тор присів, схопив його за живіт та щосили кинув.

      Тварюка пролетіла по лісу, врізалась у дерево та звалилася на землю.

      Тор розгублено дивився. Це він щойно кинув Сиболда?

      Тварина двічі кліпнула, потім подивилась на Тора. Встала та почала чергову атаку.

      Цього разу, коли звір напав, Тор схопив його за горлянку. Вони обидва впали на землю, звір зверху. Але Тор зумів прокрутитися і опинився згори. Тор тримав звіра обома руками, поки той намагався всадити у нього свої ікла. Тор відчув новий приплив сил та міцно притис звіра до землі. Він дозволив енергії циркулювати крізь нього. І скоро він відчув себе сильнішим за звіра.

      Він задушив Сиболда до смерті. Врешті, звір обм’як.

      Тор не міг зсунутися з місця ще з хвилину.

      Він повільно підвівся, хекаючи, з широко розплющеними очима, тримаючи себе за поранену руку. Що щойно відбулося? Невже він, Тор, вбив Сиболда?

      Він відчув, що це був знак, у цей особливий день. Він почувався, наче сталося щось дуже важливе. Він щойно вбив найстрашнішого звіра у королівстві. Один. Без зброї. Це виглядало нереальним. Йому ніхто не повірить.

      Він дивувався, що це за сила прийшла до нього, що це означає, і ким він є насправді. Єдині люди, які мали таку силу, це були Друїди. Але його батько й мати не були Друїдами, отже, і він не міг ним бути.

      Чи міг?

      Відчувши когось позаду, Тор розвернувся. Там стояв Аргон, розглядаючи тварину.

      “Як ви сюди потрапили?” – здивовано спитав Тор.

      Аргон проігнорував його.

      “Ви бачили,