Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

може здатися трохи дивним. Розумію, що зазвичай люди не узгоджують кожне придбання зі своїми співмешканцями. Але річ у тому, що я недавно пообіцяла дещо Сьюз і дозволила їй контролювати мої закупи. Ну, ви ж знаєте. Просто стежити за цим.

      Зрозумійте мене правильно. Не те щоб я була шопоголіком чи ще кимось. Просто кілька місяців тому в мене були… ну… невеличкі проблеми з грошима. Зовсім крихітні – взагалі нема про що турбуватися. Але Сьюз, довідавшись про це, страшенно сполохалась і сказала, що, задля моєї ж користі, віднині контролюватиме всі мої витрати.

      І вона сумлінно додержує цієї обіцянки. Загалом, вона дуже сувора. Іноді я справді боюся, що вона може мені відмовити.

      – Розумію, про що ти, – нарешті каже вона. – У тебе дійсно немає вибору, еге ж?

      – Саме так, – кажу полегшено. Я забираю в неї свій план, згортаю його і кладу в сумку.

      – О, Бекс, а це щось нове? – раптом питає Сьюз.

      Вона відчиняє дверцята шафи, і я відчуваю, як у мене всередині з переляку все стискається. Вона, насумрившись, розглядає моє чудове нове пальто медового кольору, яке я нещодавно крадькома занесла до квартири, поки вона хлюпалась у ванні.

      Ну, я, звісно, збиралася його показати їй. Просто не було нагоди.

      «Будь ласка, не дивися на ціну, – думаю я гарячково. – Будь ласка, не дивися на ціну».

      – Еммм, так, – белькочу я. – Так, нове. Але річ у тому, що… Мені потрібне гарне пальто – на випадок, якщо мені запропонують зніматися на вулиці для «Ранкової кави».

      – А це можливо? – спантеличено питає Сьюз. – Мені чомусь здавалося, що твоя робота – просто сидіти в студії і роздавати поради про гроші.

      – Ну… всяке буває. Треба бути готовою до всього.

      – Воно-то так… – промовляє, завагавшись, Сьюз. – А що це за топ? – вона витягає вішак. – Він теж новий!

      – Це – щоб одягнути на шоу, – швидко відповідаю я.

      – А ця спідниця?

      – Для шоу.

      – А ці нові штани?

      – Для…

      – Бекс, – Сьюз, примружившись, дивиться на мене. – Скільки тобі одягу треба для шоу?

      – Ну, ти ж розумієш, – виправдовуюсь я, – мені потрібні кілька запасних варіантів. Адже, Сьюз, ми говоримо про мою роботу. Про мою кар’єру.

      – Так, – зрештою погоджується Сьюз. – Мабуть, так, – вона бере мій новий жакет із червоного шовку. – Оцей – бомбовий.

      – Еге ж, – усміхаюсь я. – Купила для січневих спецвипусків!

      – У тебе в січні будуть спецвипуски? – перепитує Сьюз. – О-о-о-о, і про що ж?

      – Вони матимуть назву «Фундаментальні фінансові принципи від Бекі», – відповідаю я, тягнучись по блиск для губ. – Має бути дуже круто. П’ять десятихвилинних випусків, лише зі мною!

      – То які ж ці твої фундаментальні фінансові принципи? – цікавиться Сьюз.

      – Гм… ну, поки ще не знаю, – відповідаю я, старанно підфарбовуючи губи. – Ну, розумієш, я їх сформулюю ближче до зйомок, – я закриваю блиск для губ і хапаю куртку. – Побачимося!

      – Гаразд, – каже Сьюз. – І пам’ятай: лише одна пара взуття!

      – Гаразд! Обіцяю!

      Дуже