Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік

і всіх поглинула темрява.

      – Що це! Де всі! – почав горлати Бубик та, намагаючись намацати когось із своїх товаришів, ледь не виколов око Ціквику. Почалась метушня. І неочікувано, особливо для Бубика, Люмик знову ввімкнув ліхтар, освітивши своє обличчя та виголосивши: «БУ!». Ніхто з присутніх особливо не відреагував на подібне. І тільки з серйозним виразом обличчя подивились у сторону кепського жартівника. Окрім Бубика, який з переляку не втримався на ногах. Зрозумівши, що ідея була не досить вдалою, Люмик вже збирався продовжити шлях, але зробивши один єдиний крок, зачепив якогось шнурка. В ту саму мить, підлога під шармузіками різко похилилась і всі почали з’їжджати. Спочатку по кам’яній брилі, а потім – упали у воду, і їх почало кудись відносити швидкою течією. Люмик та Гайлик голосно кричали, піднявши руки догори. Бубик просто кричав, закривши обличчя руками. Ціквик намагався втримати свого капелюха, а Набридик та Мудрик плили десь позаду, відставши від інших.

      У кінці свого недовготривалого шляху шармузіки один за одним попадали у щось на зразок невеличкого басейну. Із напрочуд теплою для підземелля водою.

      – Кажете, немає жодної небезпеки? – жартома запитав Набридик, вилізши з басейну.

      Товариство опинилось серед нової незрозумілої кімнати. Її підсвічували чотири дивні люстри у формі м’ячів, що висіли у повітрі під стелею. В будь-якому разі саме так здавалося на перший погляд, оскільки шармузіки могли просто не помітити те, на чому вони були підвішені насправді. У центрі кімнати стояла якась незрозуміла конструкція. Вона була схожа на два кам’яні компаси, покладені один на одного. Стрілки вказували на різні частини світу та мали різний колір. Північ – синього, південь – червоного, захід – зеленого та схід – жовтого кольорів. Крім дивної конструкції перед стрілкою, яка вказувала на північ, було троє геть однакових дверей. Над першою було зображення вітру, над другою – вогню, а над третьою – каплі води. Якийсь час шармузіки просто мовчки ходили по кімнаті, уважно роздивляючись кожний куток. Тоді як Мудрик усівся навпроти двох компасів та поринув у роздуми, намагаючись зрозуміти їх значення.

      – Що все це взагалі таке? – нарешті запитав Набридик, не зрозумівши нічого з побаченого.

      – Це пазл… – пояснив Мудрик, навіть не поворухнувшись.

      – Пазл? – перепитав Набридик, ніби вперше почув подібне слово.

      – Так. Потрібно зрозуміти, як його розгадати, і тоді ми зможемо вибратись із цієї кімнати.

      – Дивіться! Тут ще якийсь напис! – повідомив Ціквик, помітивши декілька букв на колі, що знаходилось у центрі стрілок.             Струснувши шар пилу, він зміг розібрати напис, схожий на той, що був над аркою перед входом до тунелю. На ньому так само золотавими буквами було ще декілька записів, розташованих по колу, один під одним.

      Вічна зима враз змінилась теплом,

      Промені сонця вже вразили землю,

      Пагони й листя, кущі та дерева,

      Все в мить наступну у тиші злягло,

      Вітер розвіяв весь попіл останній,

      Пустеля