Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік

Люмик, який зовсім не очікував такої відповіді. Облишивши свою справу, Мудрик із серйозним обличчям відповів:

      – У цьому й полягає вся проблема… Скільки б ви не йшли стежкою, ви все одно повернетеся сюди – до цієї хатинки. З цього лісу неможливо вийти.

      Усі присутні були шоковані почутим. У голові Ціквика промайнула думка: «Невже ми назавжди залишимось тут?».

      – Що ж… Юшка вже готова, – мовив Мудрик, узявши дерев’яну палицю, на якій тримався казанок, і здійснив спробу самотужки піднести його до столу. Але відмовився від такої ідеї, адже той виявився набагато важчим, ніж здалось на перший погляд. Зрозумівши, у чому річ, Люмик та Гайлик відразу підбігли до Мудрика. З великими зусиллями піднявши казанок, вони понесли його до столу. Бубик, якого найменш з усіх присутніх хвилював ліс та інші справи, вже приготувався до трапези. Але в той момент, коли шармузіки поставили казанок на скатертину, стіл проломився посередині та разом із казанком провалився кудись під землю. У підлозі утворилась величезна дірка, навколо якої сиділи шармузіки, що залишились без сніданку.

      – А що, під хатинкою є підвал? – запитав Ціквик, заглядаючи разом з іншими у діру.

      – Так, тепер є, – мовив Мудрик, який був здивований не менше за інших.

      До новознайденого підвалу першим по мотузці спустився Люмик і прикріпив до стіни декілька похідних ліхтариків. Вони світили блакитним кольором і були схожі на невеличкі м’ячики. Тепер можна було з легкістю роздивитися вміст усього приміщення. Це була досить простора і прохолодна кімната без чогось там особливого. Окрім якогось проходу, який вів у невідомому напрямку, та сходів, що вели нагору.

      – Ну що там?! – поцікавився Набридик, що залишився разом з іншими на поверхні.

      – Здається нічого… Я знайшов якісь сходи, зараз перевірю! – виголосив Люмик, чий голос відлунням відбивався від стін. Підсвічуючи собі шлях, Люмик досить швидко піднявся сходами й уперся у щось дерев’яне.

      – Де ти?! Люмику?! – знову загукав Набридик, втративши з виду свого товариша. Аж раптом, позаду, на підлогу завалилась шафа, яка мало не придавила Бубика, що стояв поряд. Її проштовхнув Люмик, що стояв у отворі між стінами. Як виявилось, саме за шафою знаходились сходи, які вели до підвалу.

      Частина 5. Вітер, вогонь та вода

      Шармузіки вирішили спуститися вниз по сходах, щоб на власні очі роздивитися кімнату.

      – Що це за місце? – щойно спустився, запитав Набридик. Але, звісно, не отримав жодної відповіді.

      – Дивіться, там якийсь напис, – мовив Ціквик і показав рукою на майже непомітні букви над кам’яною аркою, що прикрашала прохід до тунелю. Люмик відразу направив туди світло ліхтаря – при штучному освітленні можна було побачити досить чіткі золотаві букви, які утворювали напис: «Знайди два дерева, крізь них пройди, як хочеш шлях із лісу віднайти».

      – Що це означає? У когось є якісь думки? – знову запитав Набридик, не до кінця розуміючи значення слів над аркою.

      – Єдине, що я зрозумів, це те, що потрібно знайти