На лезі клинка. Джо Аберкромби

приклад. Зрештою, не можна, щоб всі думали, ніби ми нічого не робимо. А цей арешт налякає великі гільдії, поставить їх на місце.

      «Це налякає великі гільдії, щоб ти зміг доїти їх ще сильніше».

      – І ви завжди можете сказати, що я скажений каліка, і звинуватити в усьому мене.

      Ґлокта бачив, що очільнику це починало подобатись. І хоча той намагався цього не виказувати, але його бакенбарди тремтіли від побаченої купи грошей.

      – Гаразд, Ґлокто, гаразд. Нехай. – Він простягнув руку й обережно закрив шкатулу.

      – Але якщо ти ще колись надумаєш вчинити щось подібне… порадься спершу зі мною, добре? Я не люблю сюрпризів.

      Ґлокта із зусиллям підвівся і пошкандибав до дверей.

      – А, і ще одне! – Інквізитор силувано обернувся. Келайн суворо дивився на нього з-під своїх густих, пишних брів. – Коли я піду розмовляти з мерсерами, мені знадобиться зізнання Ревса.

      Ґлокта широко всміхнувся, показавши зяючу прогалину в передніх зубах.

      – З цим не буде проблем, очільнику.

      Келайн був правий. Ревс в жодному разі не міг повертатись на волю в такому вигляді. Його губи були розсічені і закривавлені, боки почорніли від синців, голова завалювалась набік, а лице запухло так, що його б і мама рідна не впізнала.

      «Одне слово, він виглядає як людина, готова до зізнання».

      – Навряд чи тобі сподобались останні півгодини, Ревсе, ой навряд чи. Хтозна, можливо, це були найгірші півгодини твого життя. Втім, я розмірковую про те, що ми можемо тобі запропонувати, і як би це не звучало сумно… це були не найгірші півгодини. Можна навіть сказати, розкішні півгодини.

      Ґлокта нахилився вперед, зупинившись всього за кілька дюймів від розквашеного носа Ревса.

      – Порівняно зі мною, практик Фрост – маленька дівчинка, – прошепотів інквізитор. – Кошеня. Коли за тебе візьмусь я, Ревсе, ти будеш згадувати про цей час з ностальгією. Ти благатимеш мене про півгодини з практиком. Я зрозуміло висловився?

      Ревс мовчав – тільки чути було, як у його зламаному носі свистить повітря.

      – Покажи йому інструменти, – прошепотів Ґлокта.

      Фрост зробив крок вперед і широким, театральним рухом відкрив начищений ящик. Це була витончена, майстерна робота. Коли кришка відкрилася, численні внутрішні полички припіднялись і висунулись, демонструючи інструменти Ґлокти в усій їхній убивчій красі. Там були леза усіх розмірів і форм, голки, вигнуті та прямі, пляшки з олією та кислотою, цвяхи і гвинти, затискачі і щипці, пили, молотки і зубила. Метал, дерево і скло переливалися в яскравому світлі ламп, відполіровані до дзеркального блиску та наточені до смертельної гостроти. Ліве око Ревса цілком закрила багряна пухлина, але праве, жахаючись і вражаючись, пробіглося по інструментах. Призначення одних було страхітно очевидним, а от призначення інших – страхітно неясним.

      «Цікаво, що лякає його більше?»

      – Здається, ми говорили про твій зуб, – пробурмотів Ґлокта. Око Ревса сіпнулося в його бік. – Чи, може, ти бажаєш зізнатися?

      «Ну ось, він у мене на гачку. Зізнавайся, зізнавайся,