На лезі клинка. Джо Аберкромби

зроблено, інквізиторе.

      Ґлокта кивнув і розвернувся, щоб іти собі, аж нараз обернувся.

      – Тільки не треба насправжки його чикрижити, гаразд, Северарде?

      Практик усміхнувся очима і вклав свій страшний ніж назад у піхви. Ґлокта закотив очі до стелі, а тоді пошкандибав, постукуючи ціпком по плитах і тамуючи біль у нозі. Цок, стук, біль. Такий був ритм його ходьби.

      Кабінетом очільнику слугувала велика і по-багатому опоряджена горішня кімната в Будинку питань – кімната, в якій все було надто великим і надто пишним. Одну із обшитих дерев’яними панелями стін займало велетенське, вигадливе вікно, з якого виднілися чепурні сади у внутрішньому дворі. Посеред барвистого килима, привезеного з теплих екзотичних країв, стояв не менш велетенський і химерно оздоблений стіл. А над величним каміном, всередині якого догорав маленький кволий вогник, висіла голова кровожерної звірюки з якоїсь холодної і не менш екзотичної місцини.

      Утім, на фоні самого очільника Келайна його кабінет здавався дрібним і сірим. Це був дебелий, червонощокий чолов’яга віком під шістдесят, який із чохом компенсував рідіюче волосся пишними, сивими бакенбардами. Його побоювались навіть члени Інквізиції, але Ґлокта не відчував до нього страху, і вони обидва про це знали.

      Перед столом стояло величеньке, вишукане крісло, але очільник міряв кімнату кроками, кричучи і розмахуючи руками. Ґлокту посадили на щось безумовно дороге, але явно задумане так, щоб сидячому було максимально незручно.

      «Втім, це мене не повинно непокоїти. Незручність – то моя стихія».

      Поки очільник сварився, Ґлокта розважався тим, що уявляв, як над каміном замість голови кровожерної звірюки висить голова Келайна.

      «Цей окоренкуватий дурень точно такий самісінький, як і його камін. З вигляду приголомшливий, а всередині пустопорожній. Цікаво, як би він зреагував на допит? Я би почав із його дурнуватих бакенбардів».

      При цьому на обличчі Ґлокти покоїлася маска уваги та пошани.

      – Що ж, Ґлокто, цього разу ти перевершив навіть самого себе, скажений каліко! Коли мерсери дізнаються про це, вони з тебе шкуру здеруть!

      – З мене вже здирали – і це лоскітно.

      «Чорт забирай, закрий пельку і всміхайся. Де той пришелепуватий свистун Северард? Щойно закінчу тут, то здеру з нього шкуру».

      – Ото вже молодчага Ґлокта, ото придумав, ой, тільки би не луснути зо сміху! Ухилення від сплати королівського податку!

      Очільник побуряковів, настовбурчивши бакенбарди.

      – Королівського податку? – закричав він, пирскаючи слиною на Ґлокту. – Та вони всі від нього ухиляються! Мерсери, спайсери3 – всі! Кожен Господній йолоп, котрий має човен!

      – Але цього разу все робилося так відкрито, очільнику. Нас це зачепило. Тож мені здалося, що варто було…

      – Тобі здалося? – Келайн розчервонівся і аж пашів від гніву. – Тобі прямо сказали: не займати мерсерів, не займати спайсерів, не займати жодну з великих гільдій!

      Він походжав все швидше й швидше.

      «Такими темпами ти увесь килим витреш. Великим гільдіям

3

Спайсери – торговці прянощами.