На лезі клинка. Джо Аберкромби

Ти зізнаєшся. Питання лише в тому, коли і в якому стані. Немає сенсу тягнути – це нічого тобі не дасть. Окрім болю. А болю у нас предостатньо.

      Було важко розгледіти вираз на закривавленому обличчі Ревса, але його плечі опустились. Тремтячою рукою він умочив перо в чорнило і ледь нахиленим почерком вивів своє ім’я внизу заяви-зізнання.

      «Я знову переміг. Чи болить моя нога менше? Чи повернулись мої зуби? Чи допомогло мені те, що я згубив чоловіка, котрого колись звав своїм другом? Чому ж тоді я це роблю?»

      У відповідь він почув лише шкрябання пера по паперу.

      – Прекрасно, – сказав Ґлокта. Практик Фрост перегорнув документ. – А це список твоїх спільників?

      Він ліниво пробігся поглядом по іменах.

      «Купка молодших мерсерів, три корабельних капітани, офіцер міської варти і пара дрібних митників. Вкрай невигадливий рецепт, що тут казати. Ану спробуємо додати трошки перцю».

      Ґлокта перевернув заяву і відправив її через стіл.

      – Додай до списку ім’я Зеппа дан Тойфеля, Ревсе.

      Товстуна це спантеличило.

      – Це той, що мінцмейстр? – пробурмотів він крізь розпухлі губи.

      – Він самий.

      – Але я з ним навіть не знайомий.

      – То й що? – накинувся Ґлокта. – Роби, як я кажу.

      Ревс завагався, привідкривши рота.

      – Пиши, товста свинюко.

      Практик Фрост хруснув пальцями.

      Ревс облизав губи.

      – Зепп… дан… Тойфель… – мимрив він, записуючи.

      – Прекрасно, – Ґлокта обережно закрив ящик зі своїми по-вбивчому прекрасними інструментами. – Я радий, що сьогодні нам обом вони не знадобляться.

      Фрост замкнув кайдани на зап’ястях в’язня, підняв його на ноги, і повів до дверей в глибині кімнати.

      – Що тепер? – кинув Ревс через плече.

      – Енґлія, Ревсе, Енґлія. Не забудь прихопити щось тепле.

      Двері за ним лунко зачинилися. Ґлокта поглянув на список імен в руках. Зепп дан Тойфель замикав список.

      «Одне ім’я. На перший погляд, таке саме, як і інші. Тойфель. Просто ще одне ім’я. Але яке небезпечне!»

      Северард чекав в коридорі, як завжди всміхаючись.

      – Накажете відправити товстуна в канал?

      – Ні, Северарде. Відправ його наступним човном в Енґлію.

      – Ви сьогодні милосердні, інквізиторе.

      Ґлокта пирхнув.

      – Милосердям було би кинути його в канал. Цей кабан не протягне на Півночі навіть шести тижнів. Забудь про нього. Сьогодні ввечері нам потрібно заарештувати Зеппа дан Тойфеля.

      Северард звів брови.

      – Невже мінцмейстра?

      – Його самого. Прямий наказ Його Преосвященства архілектора. Схоже, що наш мінцмейстер брав хабарі від мерсерів.

      – Яка ганьба!

      – Вирушаємо одразу, щойно стемніє. Скажи Фросту, щоб він був готовий.

      Худий практик кивнув, і його волосся при цьому хитнулося. Ґлокта розвернувся та пошкандибав коридором, стукаючи палицею по брудних плитах і тамуючи пекучий біль в нозі.

      «Чому я це роблю? – спитав він себе знову.