Учень убивці. Робин Хобб

я пообіцяв віддати йому лоша.

      Барріч припасував для мене старе сідло, поклявшись, що до того, як з мене зроблять нову людину, я мушу показати себе справжнім вершником перед королем, що б він там не говорив. Сажка плавно виступила вперед, підкоряючись моїм рукам та колінам. Коб чудово її вишколив: її темперамент та настрій нагадували мені тиху заводь. Якщо вона й думала про щось, то не про те, що ми робимо. А Барріч надто пильно спостерігав за мною, тому я не ризикував лізти в її думки. Тож я керував нею наосліп, спілкуючись хіба своїми коліньми, повіддям та власною вагою. Це було важко у фізичному плані, і перший урок виснажив мене ще до його закінчення. Барріч знав про це, але це не означало, що він звільняв мене від обов’язків чистити й годувати Сажку, а також доглядати за сідлом та хомутом. Доки я не розплутав усі ковтуни в її гриві та не віддраяв старе шкіряне сідло до блиску, Барріч не відпускав мене на кухню.

      Але щойно я шмигнув на кухню через чорний хід, важка рука Барріча опустилася на моє плече.

      – Більше туди не ходитимеш, – твердо сказав він. – Це підходить для вояків, садівників та інших. Для аристократів та спеціальних слуг є зала. Ти там теж будеш їсти.

      Промовивши це, він заштовхнув мене у тьмяну кімнату з довгим столом. В голові цього столу стояв ще один, але вище. Там були різні наїдки. За ним сиділи люди, які жадібно їли. В ті дні, коли короля, королеви та принців не було за високим столом, ніхто не дотримувався формальностей. Барріч підштовхнув мене до місця зліва ближче до вищого столу недалеко від середини, а сам сів з того ж боку, але трохи далі від вищого. Ніхто на мене не витріщався, тому я не нервував. До того ж я зголоднів і швидко з’їв досить велику порцію. Їжа, яку я цупив з кухні, була свіжішою та гарячішою. Але це не турбує хлопців, які ростуть, тому після голодного ранку я поїв добряче.

      З повним шлунком я почав мріяти про піщану набережну, нагріту післяобіднім сонцем, на якій повно кролячих нір, де ми часто спали з цуценятами. Я почав вставати з-за столу, але за моєю спиною одразу ж виник якийсь хлопець. Він сказав:

      – Так, пане?

      Я озирнувся, щоби побачити, до кого він говорить. Але увага інших була прикута до свого харчу. Хлопець був вищим за мене і старшим на кілька років, тому я здивовано дивився на нього. Затим він поглянув у мої очі й повторив:

      – Пане, ви закінчили їсти?

      Я мовчав, оскільки був надто заскочений, аби відповісти хоч щось.

      – Тоді вам треба йти зі мною. Год уже чекає. Після обіду вам треба вчитися поводження зі зброєю при дворі. Якщо, звичайно, Барріч закінчив свої заняття з вами.

      Раптом Барріч з’явився біля мене, здивувавши тим, що став на одне коліно. Він смикнув мене за камзол і долонею зачесав моє волосся назад.

      – Закінчу через кілька хвилин. Не дивуйся, Фітце. Ти гадав, що король не тримає свого слова? Витри рот і йди. Год суворіший учитель, аніж я. У збройній справі не люблять ледарів. А зараз рушай разом з Брантом.

      Я послухався Барріча, але моя душа втекла у п’яти. Доки хлопець із зали йшов за мною,