Учень убивці. Робин Хобб

Читать онлайн.
Название Учень убивці
Автор произведения Робин Хобб
Жанр Героическая фантастика
Серия Світ Елдерлінгів. Сага про Тих, хто бачить
Издательство Героическая фантастика
Год выпуска 1995
isbn 978-617-12-5680-4, 978-617-12-5681-1, 978-617-12-5682-8



Скачать книгу

чином я зможу навчати вас удвох. Але я вмовив його розпочати тренування зі старшою та спокійнішою твариною: один учень за раз. Втім, у мене свої причини дати тобі… менш вразливу тварину. Дивись, поводь себе добре. Якщо ти знову будеш займатися дурницями, я одразу це вирахую. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного.

      Я швидко кивнув.

      – Відповідай, Фітце. Для спілкування з учителями тобі доведеться користатися своїм язиком.

      – Так, сір.

      Це схоже на Барріча: найважливішим для нього було довірити мені коня. Вирішивши свою нагальну проблему, далі він говорив цілком байдужим тоном.

      – Отже, хлопче, віднині вставатимеш на світанку. Зранку я тебе вчитиму доглядати за кіньми та правильно поводитися з ними, а також полюванню з собаками, щоб вони тебе слухалися. Я навчу тебе людському поводженню з тваринами.

      Барріч зробив наголос на останній фразі й помовчав для впевненості, що я зрозумів його. Моє серце заскімлило, але я кивнув і додав:

      – Так, сір.

      – Після обіду ти переходиш у їхнє розпорядження вправлятися зі зброєю і тому подібне. Напевно, вони вчитимуть тебе Скіллу врешті-решт. Взимку ти будеш навчатися мов та жестів усередині. Без сумніву, тебе будуть вчити читати, писати й рахувати. Також історії. Я не знаю, для чого тобі те все, але вчись добре, щоб король був задоволений. Його краще не розчаровувати, не те що сердити. Краще б ти взагалі не потрапляв йому на очі, але я не попередив тебе про це. Втім, уже пізно.

      Барріч раптом прокашлявся і вдихнув.

      – А, ще дещо зміниться.

      Він підняв шматок шкіри, з якою працював, і знову перегнув її. Здавалося, він розмовляє зі своїми пальцями.

      – З цього моменту в тебе буде власна кімната в замку, там, де сплять всі аристократи. Ти б уже спав там, якби прийшов вчасно.

      – Що? Я не зрозумів. Кімната?

      – Ага, отже, ти можеш швидко відповідати, коли при пам’яті? Ти почув, що я сказав, хлопче: власна кімната в замку.

      Барріч помовчав, а потім приязно продовжив:

      – Нарешті я знову зостануся сам. А, і завтра з тебе знімуть мірки, щоби пошити одяг та чоботи, хоча навіщо шити взуття на ногу, яка досі росте, я не…

      – Я не хочу там кімнати. – Хоча життя з Баррічем стало нестерпним, невідоме мене страхало більше. Я уявив собі велике холодне приміщення з кам’яними стінами, де в кутках ховаються тіні.

      – Ну, тобі вона потрібна, – безжалісно промовив Барріч. – Вже давно пора. Ти син Чівелрі, хоч і позашлюбний. Тобі не личить жити у стійлі, як безпритульному псу.

      – Але мене це влаштовує, – у відчаї відповів я.

      Барріч підняв голову і суворо подивився на мене.

      – Ти диви! Щось ти розбалакався сьогодні, чи не так?

      Я опустив очі.

      – Ти живеш тут, хоча ти не безпритульний пес, – похмуро зауважив я.

      – І не бастард принца, – стримано відповів Барріч. – Фітце, ти житимеш у замку і годі.

      Я зважився подивитися на нього. Він знову говорив до пальців.

      – Краще