Учень убивці. Робин Хобб

цуценятам, що супроводжували мене. Він витяг булавку з шовкового коміра і з серйозним виразом обличчя прикріпив її до моєї простої шерстяної сорочки.

      – Тепер ти мій, – сказав він, і це клеймо стало ще важливішим, аніж спільна кров. – Тобі не треба доїдати за кимось. Я тебе добре забезпечуватиму. Якщо хтось захоче налаштувати тебе проти мене, запропонувавши більше, аніж я, прийди і розкажи мені про таку пропозицію. Я погоджуся. Я не скупиндра і не ставитимуся до тебе погано. Тому це не зможе бути приводом мене зрадити. Ти віриш мені, хлопче?

      Я кивнув, як завжди, мовчки. Але його карі очі, що вперто дивилися на мене, вимагали більшого.

      – Так, сір.

      – Гаразд. Я віддам кілька розпоряджень стосовно тебе. Дивися, аби їх виконали. Якщо тобі щось здасться дивним, поговори з Баррічем або зі мною. Просто підійди до моєї кімнати, покажи ту булавку – і тебе пропустять.

      Я подивився на червоний камінчик, який блищав у срібному гніздечку.

      – Так, сір, – знову промовив я.

      – Ех, – м’яко сказав король. Я відчув жаль у його голосі і здивувався. Король відвів від мене погляд, і я раптом усвідомив, що перебуваю у Великій залі, а мене оточують цуценята. Регал знову недоброзичливо дивився на мене, а блазень активно кивав у своїй звичній бездумній манері. Потім король встав і відвернувся. У мене по шкірі пробігли мурахи, наче від холоду, коли знімаєш накидку. Вперше я зустрівся зі Скіллом у руках майстра.

      – Ти не схвалюєш цього, Регале? – переконливо запитав король.

      – Мій король може робити, що забажає, – похмуро відповів Регал.

      Король Шрюд зітхнув.

      – Я питав не про це.

      – Мати королева точно цього не схвалить. Ваша прихильність до хлопця означатиме, що ви його визнали. У нього та в інших з’являться деякі задумки.

      – Тьху! – сплюнув король і весело засміявся.

      Регал одразу ж скипів.

      – Моя мати королева не погодиться, і їй це теж не сподобається. Моїй матері…

      – …вже кілька років не подобається те, що я роблю. Я вже майже не звертаю на це уваги, Регале. Вона постійно здіймає галас, верещить і погрожує повернутися до Ферроу, щоб там стати герцогинею, аби ти після її смерті одержав титул герцога. А коли вона дуже сердиться, то погрожує, що в такому разі Тілт та Ферроу піднімуть повстання, відділяться від нас, а вона буде там королевою.

      – А я буду королем! – зухвало додав Регал.

      Шрюд кивнув.

      – Так, я передбачав, що вона підбиває тебе на таку гнилу зраду. Слухай, хлопче. Вона може скипіти і жбурляти посуд у слуг, але не більше, оскільки розуміє, що краще правити спокійним королівством, аніж бунтівним герцогством. У Ферроу немає причин повставати проти мене, якщо вони, звичайно, їх не вигадають. Її амбіції завжди перевищували її можливості.

      Він помовчав і уважно подивився на Регала.

      – Це найгірша помилка королівських династій.

      Я відчував, що Регал насилу стримує свій гнів, утупившись у підлогу.

      – Ходімо,