Шопоголік. Софи Кинселла

ціна» («Наша ціна»? А, точно. Новий альбом «Шарлатанів». Ну не могла ж я його не купити?).

      «Белла Паста» (вечеря з Кейтлін).

      «Оддбінз» (як же без вина?).

      «Ессо» (бензин не враховую).

      Ресторан «Куґліно» (дорого – але ж це був особливий випадок).

      Кафе «Прет-а-Манжер» (у мене тоді ще грошей не вистачило).

      «Оддбінз» (як же без вина?).

      «Багаті килими» (що? А, так, той килимок, той дурнуватий килимок).

      «Ля Сенза» (спокуслива білизна для зустрічі з Джеймсом). «Ажент Провокатор» (іще спокусливіша білизна для зустрічі з Джеймсом. Ха. Було б куди її вдягати).

      «Усе для тіла» (та щіточка для шкіри, без якої просто неможливо).

      «Некст» (біла сорочка – нічого особливого, але за зниженою ціною).

      «Міллетс»…

      Мої думки спиняються. «Міллетс»? Та я взагалі не заходжу в «Міллетс». Що в біса я забула в «Міллетс»? Я спантеличено розглядаю рахунок, зморщивши лоба, намагаюся збагнути – і тоді правда зненацька звалюється на мене. Це ж очевидно. Хтось інший користувався моєю карткою.

      Боже мій. Я, Ребекка Блумвуд, виявилася жертвою злочину. Усе стає на свої місця. Якісь зловмисники заволоділи моєю карткою і підробили мій підпис. Як знати, де ще вони нею розраховувались? То ось звідки стільки цифр у моєму рахунку! Хтось добряче закупився з моєю карткою по всьому Лондону, вирішивши, що йому просто так минеться.

      Але як їм це вдалося? Я нишпорю в сумці, знаходжу гаманець, відкриваю – і ось вона, моя «Віза», просто переді мною. Я витягаю її та втуплююсь у неї. Хтось поцупив її з мого гаманця, скористався нею – і поклав на місце. Це має бути хтось зі знайомих. Боже мій! Хто?

      Я підозріливо озираю офіс. Хто б це не був – клепки йому бракує! Скористатися моєю карткою в «Міллетс»! Це ж просто сміховинно. Можна подумати, я хоч колись хоч щось там купувала!

      – Я ніколи навіть не заходила до «Міллетс»! – промовляю я вголос.

      – Заходила, – заперечує Клер.

      – Що? – обертаюся я до неї, не надто задоволена, що вона влазить. – Не заходила!

      – А хіба не там ти купувала прощальний подарунок для Майкла?

      Я дивлюся на неї і відчуваю, як посмішка зникає з мого обличчя. От вівця! Ну звісно ж. Синя штормівка для Майкла. Та бісова синя штормівка з «Міллетс».

      Три тижні тому, коли Майкл, наш заступник редактора, звільнився, я зголосилася купити для нього подарунок. Я прийшла до крамниці з коричневим конвертом, повним монет і купюр, і вибрала штормівку (повірте, це саме те, що йому треба!). І в останню мить – тепер я про це згадала – я вирішила, що заплатити варто карткою, а вся ця готівка мені знадобиться.

      Чудово пам’ятаю, як витягла чотири п’ятифунтові папірці, акуратно переклала їх до свого гаманця, відібрала фунтові мідяки й кинула їх у відділення для монет, а решту дріб’язку просто висипала на дно сумки. І – Боже мій! – пам’ятаю, як я думала, що мені не доведеться йти до банкомата. Я думала, що тих шістдесяти фунтів мені стане на кілька тижнів.

      То куди ж вони поділися?