Украдене щастя (збірник). Іван Франко

сестриця – руська землиця,

      Менша сестриця – лядська землиця.

      А рад ти знати, чесний господарю,

      Коли скінчиться старшої горе?

      Пречиста Діва з Сином царствує,

      Пречиста Діва плач сестри чує.

      А за тим словом бувай же здоров!

      Дай тобі, Боже, в горю потіху,

      Дай тобі, Боже, в нужді надію,

      Дай тобі, Боже, сильную волю!

      Збав тебе, Боже, від злих сусідів,

      Збав від невірних синів вирідних,

      Збав тебе, Боже, від тьми-неволі!

      Весна настане – сій жито яре,

      Сій жито яре, яру пшеницю!

      Осінь настане – збирай щасливо!

      Зима настане – пісні приносить;

      Літо настане – ти не журися,

      Вийди на поле, поведи оком!

      На чистім полі, як бір, пшениця,

      На чистім полі яреє жито

      Колосом клонить, пісеньку дзвонить:

      «Нас Божа Мати благословляла,

      Нам Божа Мати зраст дарувала,

      Бо Божа Мати – у нашій хаті».

      Із книги «З вершин і низин»

      (Львів, 1887; 2-е вид., Львів, 1893)

      Із розділу «De profundis»[21]

ГІМНЗамість пролога

      Вічний революцйонер[22] —

      Дух, що тіло рве до бою,

      Рве за поступ, щастя й волю, —

      Він живе, він ще не вмер.

      Ні попівськiї тортури,

      Ні тюремні царські мури,

      Ані війська муштровані,

      Ні гармати лаштовані,

      Ні шпіонське ремесло

      В гріб його ще не звело.

      Він не вмер, він ще живе!

      Хоч від тисяч літ родився,

      Та аж вчора розповився

      І о власній силі йде.

      І простується, міцніє,

      І спішить туди, де дніє;

      Словом сильним, мов трубою,

      Міліони зве з собою, —

      Міліони радо йдуть,

      Бо се голос духа чуть.

      Голос духа чути скрізь:

      По курних хатах мужицьких,

      По варстатах ремісницьких,

      По місцях недолі й сліз.

      І де тілько він роздасться,

      Щезнуть сльози, сум нещастя,

      Сила родиться й завзяття

      Не ридать, а добувати

      Хоч синам, як не собі,

      Кращу долю в боротьбі.

      Вічний революцйонер —

      Дух, наука, думка, воля —

      Не уступить пітьмі поля,

      Не дасть спутатись тепер.

      Розвалилась зла руїна,

      Покотилася лавина,

      І де в світі тая сила,

      Щоб в бігу її спинила,

      Щоб згасила, мов огень,

      Розвидняющийся день?

      Із циклу «Веснянки»

* * *

      Гримить! Благодатна пора наступає,

      Природу розкішная дрож пронимає,

      Жде спрагла земля плодотворної зливи,

      І вітер над нею гуляє бурхливий,

      І з заходу темная хмара летить —

      Гримить!

      Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —

      Мабуть, благодатная хвиля надходить…

      Мільйони чекають щасливої зміни,

      Ті хмари – плідної будущини тіни,

      Що

21

З глибини (лат.); початок латиномовної християнської заупокійної молитви «De profundis clamavi…» – перші слова 129 (130) Псалма («З глибини я взиваю до тебе, о Господи…»). – Упоряд.

22

Вічний революцйонер… – можливо, образна ремінісценція з твору польського поета-романтика Юліуша Словацького (1809—1849) «Odpowiedź na “Psalmy рrzуszłości” Spiridionowi Prawdzickiemu» («Відповідь на “Псалми майбутньому” Спірідіонові Правдзіцькому»), у якому також фіґурує «Wieczny Rewolucjonista… duch».