Украдене щастя (збірник). Іван Франко

просто не мав часу на дбайливе вишліфовування створеного. Саме тому творчість ця така неспокійна і різна, і дихання її нерівне й схвильоване, як подих самого життя. Але, може, в цьому й криється її особливий чар: чар незавершености, невикінчености, відкритости в майбутнє.

      Велич, або трагічний героїзм

      (Замість епілога)

      «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, сказати б, здіймає шапку, незалежно від свого місця народження – Київ, Карпати, Кубань чи Вороніжчина, – занотував півстоліття тому у своїй «Книзі спостережень» Євген Маланюк. – Тут діє якийсь “інстинкт величі”, який у так званих масах є значно більш живий, аніж припускають демагоги»[11].

      І справді: велич Франкова, ренесансний титанізм його виняткової творчої особистости – самоочевидний факт для кожного неупередженого погляду. Ґрандіозна постать великого сина Якова-коваля з нагуєвицького присілка Гори з часової дистанції не меншає, а навпаки, дедалі вивищується – і не дальшає, а дедалі ближчає до нашої сучасности. Та чи можемо з певністю сказати, що за півтораста років, що минули од часу уродин нашого національного ґенія, повністю збагнули секрет і сутність його феномена, таємницю його, Франкової, величі?

      Мабуть, не помилюся, якщо стверджу: і сьогодні перед нами все ще стоять непрості й надто важливі в контексті національно-культурного самоусвідомлення українців питання: хто він, Іван Франко? Чим завдячуємо йому ми, сьогоднішні? Яке місце він посідає в національно-культурному просторі сучасної України і яку роль відіграв у її стражденній історії? Нарешті, іншими словами, в чому полягає славетна величність Франкова?

      Од античних часів великих людей заведено йменувати героями. І справді: велич – це героїзм. Але що ж таке героїзм? Що означає – бути героєм?

      Героїзм – це насамперед прямостояння. «Я з тої раси, що карка не гне, Глядить життю і смерті в очі сміло, Що любить бій, що просто, грімко йде На визначене їй судьбою діло», – так окреслює свою генеалогію Мирон із Франкового «Похорону», символічне авторове alter ego. Героїчна постава – це позиція проти течії. Бути героєм – означає бути всупереч: «Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерти Хрест важкий нести!». Це поетичне кредо – незмінний орієнтир Франкової життєтворчости – від «Semper idem» (щойно цитованого) до «Semper tiro» з питомо франківською заповіддю блаженства: «Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить, Що безтурботно в сонмищах лукавих Заціплії сумління їм термосить». І ще одне формулювання цієї-таки максими – цього разу з самого порога вічности: «Не мовчи, коли, гордо пишаючись, Велегласно брехня гомонить… <…> Хоч би ушам глухим, до німої гори, – Говори!»

      Він не мовчав. Говорив – хай до німої пустелі. Хто говорить – буде почутий. Якщо говорить – щиро.

      Франко знав це. І саме тому його героїзм – справжній, а відтак не декларативний,

11

Маланюк Є. Франко незнаний // Маланюк Є. Книга спостережень: Проза. – Торонто: Гомін України, 1962. – С. 83—84.