Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання. Джек Кэнфилд

невеликодній вечері.

      – Дякую, що ти просто є, – відповів він.

Наталія К. Лусінські

      16

      Сила випічки

      Навіть дрібні тріумфи роблять життя чудовим.

Євгенія Прайс

      Уявіть собі: худенький білявий дев’ятирічний хлопчик сидить на кухонному столику біля тарілки зі свіжоспеченим фігурним печивом, яке потрібно прикрасити. Його червона флісова піжама спереду притрушена борошном, кінчик носа також у муці. Сіро-зелені очі хлопчика серйозно дивляться на тарілку, оскільки він обдумує завдання, яке постало перед ним. Поруч на стільці стоїть його сестричка. Її піжама така ж, як і в братика, лише рожева. Рукави піжами заплямовані в червону і зелену цукрову глазур. Дівчинка дивиться на кулінарну розкіш перед собою, і її очі світяться. Її щічки, злегка вкриті ластовинням, також притрушені червоною і зеленою цукровою пудрою та різнокольоровими присипками, якими вони з братом прикрашають зірочки, дзвоники, дерева і фігурки Санта-Клауса.

      Крихітна темноволоса жіночка керує цією кулінарною феєрією, метушиться між двома дітьми та допомагає їм. Скрізь розкидані прикраси.

      Борошно кружляє в повітрі й осідає на столі, плиті й лінолеумі.

      З кухні лине настільки привабливий аромат, що чоловік в окулярах у золотій оправі підходить до дверей, аби дізнатися, що за веселий і водночас брудний процес тут відбувається.

      – Тату, – гукає його син, – поглянь, що ми робимо! Чоловік посміхається і підходить ближче, аби помилуватися печивом, щедро присипаним та прикрашеним – іноді занадто – різнокольоровими присипками. Він відбирає кілька скромно прикрашених штук, аби покуштувати їх, поки дочитуватиме газету у вітальні.

      Але я забігаю наперед.

      Повернімося на кілька тижнів раніше, коли спільні друзі покликали на вечерю жінку й чоловіка – бездітну вдову за тридцять і вдівця за сорок із двома маленькими дітьми. І хоча і він, і вона вже втратили надію знайти справжню половину в їхньому маленькому студентському містечку – включно з університетом, де вони навчалися, – обоє погодилися.

      – Я маю повернутися додому до дев’ятої години, щоб закінчити перевірку творів, – сказала жінка перед вечерею.

      – Я ненадовго. Потрібно вчасно вкласти дітей спати, – повідомив чоловік господині дому.

      О пів на першу ночі жінка допомагала нести чоловікові його дочку, яка заснула, до його джипа. Його сонний син плентався поруч. «Він має намір подзвонити тобі», – сказали друзі жінці.

      Минув день, другий. На третій день після обіду дзвінка так і не було. «Здається, він передумав», – із жалем подумала жінка, бо цей чоловік був тим, кого вона завжди прагнула.

      Кілька годин по тому задзвонив телефон. Це був чоловік, який серед напруженого неспокійного розкладу зрештою знайшов час зателефонувати. Протягом години вони мило поговорили, а потім він запросив її на вечерю в місцевий італійський ресторан.

      Вони приїхали до ресторану близько сьомої години й замовили по келиху