Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання. Джек Кэнфилд

друзів. Але знаєте що? Усі три попередні випадки доводять, що це помилкове твердження.

      Останнє побачення, на якому хлопець з усіма фліртував, відбулося на Великдень, на великодньому бранчі. Ми з моїм кавалером познайомилися в церкві, але його поведінка була вочевидь не християнською. Торік я не ходила на побачення під час посту і тепер думала, чому цього року не вчинила так само.

      Увечері того ж дня мої друзі-нехристияни збиралися повечеряти, як робили це щонеділі. Але після вищезгаданого опинитися в компанії було найменшим, що я хотіла. Проте я вже була вдягнена, тож мені не залишалося нічого, як піти. Я подумала: «Чому б ні?»

      Через годину я припаркувалася перед рестораном і зателефонувала своїй подрузі Кортні. Я вагалася, чи заходити мені всередину. Тоді мені було простіше поскаржитися на свій день, аніж піти на вечерю.

      – Я більше ні з ким не зустрічатимуся, – сказала я Кортні. – Це дуже важко. Я ліпше зосереджуся на письменстві, – додала я.

      – Так, але писати теж важко, – промовила Кортні. – Хоча ти й досі це робиш.

      «Це правда», – подумала я.

      – Просто забудь про них, викинь їх із пам’яті, – провадила подруга. – Знаєш, на все, що стається, є причина, і десь на тебе чекає кращий хлопець, ніж той фліртувальник, який нюхає кокаїн або прагне, щоб його колишня повернулася.

      Я засміялася, бо знала, що вона має рацію.

      Отже, я вирішила зайти до ресторану, але раптом згадала, що залишила своє водійське посвідчення в аптеці на іншому боці міста, яка зачинялася за півгодини. Я поїхала, щоб забрати документи, а потім повернулася до ресторану, гадаючи, що гіршої ситуації й уявити не можна, бо я спізнилася аж на годину.

      На парковці ресторану я впізнала одного хлопця. Його звали Тайлер, ми були знайомі близько шести років, і колись я була в нього закохана. Він запросив мене перехилити чарчину. Пропозиція була спокуслива, але на мене чекали друзі, і я хотіла з ними зустрітися, тож я відмовилася. Подумки я подякувала Богові за силу духа і зайшла всередину.

      У ресторані я побачила Пола, з яким познайомилася кілька років тому. Він був із тих людей, яких зустрічаєш – і одразу виникає «хімічна реакція», але через те, що ніхто з вас не вільний, ви домовляєтеся бути на зв’язку, але не спілкуєтеся. Проте він був тут сам. Ми поговорили кілька хвилин, і він сказав мені, що, перед тим як піти, знайде мене. Домовилися.

      Я знову подякувала Богові за свою гідну поведінку і нарешті дійшла до своїх друзів. Після того як ми трохи потеревенили, до нас підсіли дівчина і хлопець, які мені були незнайомі. Хлопця звали Девід. Він сів коло мене, і через деякий час ми вже без упину говорили. За кілька хвилин Девід уже мені сподобався – просто він був таким… нормальним: не фліртував із кожною дівчиною в залі, не розмовляв про колишніх і кокаїнові звички. Я не могла згадати, коли востаннє могла так швидко відчути симпатію до когось.

      Однак я не розуміла, чи зустрічався Девід із тією дівчиною, з якою він прийшов. Якщо так, то я припинила б нашу розмову, тому що була на її боці під час бліц-знайомства, яке влаштував собі мій кавалер із