Сплячі красуні. Стивен Кинг

принюхування перетворилося на повискування, він розвернувся і потрюхав звідти геть, на захід. Звуки якогось руху – хтось іще сунеться – донеслися з-позад нього, і хода лиса перетворилась на швидку рись.

      3

      Після того, як він допоміг Оскару Сілверу віддати землі кицьку Какао – закутану в махровий, витертий банний рушник – Френк проїхав два коротких квартали до будинку № 51 на Сміт-лейн, за який він ще продовжував сплачувати кредит, але де, відтоді як вони з Ілейн розійшлися, жила досі тільки вона з їхньою дванадцятирічною дочкою.

      Ще два бюджети штату тому Ілейн була соціальною працівницею, але тепер вона мала неповну зайнятість у «Ґудвілі», а ще волонтерила в кількох благодійних їдальнях та «Планованому батьківстві» в Мейлоку. Позитивним у цьому було те, що вона не мусила шукати грошей на догляд за дитиною. Коли закінчувалися уроки в школі, нікому не заважало те, що Нана крутиться в «Ґудвілі» біля матері. Негатив полягав у тому, що їм доведеться втратити свій будинок.

      Френка це непокоїло дужче за Ілейн. Фактично схоже було на те, що її це не турбує зовсім. Попри заперечення Ілейн, він підозрював, що вона планує використати продаж будинку як підставу, щоб узагалі виїхати з цього міста, можливо, перебратися до Пенсильванії, де живе її сестра. Тоді кожен другий вікенд Френка став би вікендом раз на два місяці, в найкращому разі.

      Поза днями відвідин він докладав цілеспрямованих зусиль, щоб уникати цієї господи. Та й узагалі, якщо вдавалося домовитися з Ілейн, щоб вона привезла Нану до нього, він віддавав перевагу таким побаченням з дочкою. Ті спогади, що з’являлися разом з цим будинком – відчуття несправедливості і поразки, ота залатана діра в кухонній стіні – були ще свіжою раною. Френк почувався обдуреним усім своїм життям, а найкращу частину його життя було прожито за адресою Сміт-лейн 51, в акуратній господі в простому ранчо-стилі з намальованим його дочкою каченям на поштовій скриньці.

      Та хоч би там як, але проблема з зеленим мерседесом робила візит сюди нагальним.

      Різко приставши машиною до бровки, він угледів Нану, яка малювала щось крейдою на заїзді. Заняття, яке зазвичай асоціюється зі значно меншими дітьми, але його дочка мала художній хист. Минулого шкільного року Нана отримала другий приз у конкурсі проектів книжкових закладок, який проводила місцева бібліотека. Вона зобразила зграю книжок, що, ніби птахи, летять крізь пасмо хмар. Френк узяв цей малюнок у рамку і повісив у своєму кабінеті. Він повсякчас дивився на нього. Це було гарно: уявляти, як книжки кружляють у голові його маленької дівчинки.

      Вона сиділа, схрестивши ноги, на сонечку, вмостившись дупкою на автомобільній камері, зі своїм райдужним знаряддям, розкладеним віялом навкруг неї. Разом із вправністю у рисуванні, чи, може, відповідно до неї, Нана мала також дар зручно влаштовуватися. Вона була повільною, мрійливою дитиною, перейнявши більше від Френка, ніж від своєї завзятої матері, яка ніколи не гаяла часу, беручись одразу до справи.

      Він