Сплячі красуні. Стивен Кинг

попереджав: «ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ! ЗАВЖДИ ЗАМИКАЙТЕ СВОЮ МАШИНУ!»

      За дві хвилини, привалившись плечем до старої цегляної стіни, обернувши обличчя до ранкового сонця, він уже стояв біля директорки. Що відбувалося далі, скидалося на ритуал закликів-відгуків у якійсь фундаменталістській церкві.

      – Доброго ранку, докторе Норкросс.

      – Доброго ранку, директорко Котс.

      – Готові до чергового дня в чарівному світі інституції?

      – Справжнє питання в тім, чи готовий чарівний світ виправної інституції до мене. От який я, цілком готовий. А як щодо вас, Дженіс?

      Вона мляво знизала плечима і видихнула дим:

      – Так само.

      Він кивнув на її сигарету:

      – Думав, ви кинули.

      – Кинула. Я так люблю кидати, що роблю це раз на тиждень. Інколи двічі.

      – Все спокійно?

      – Цього ранку так. Але вночі у нас стався зрив.

      – Не кажіть. Дозвольте, я вгадаю. Ейнджел Фіцрой.

      – Аж ні. Кітті Мак-Дейвід.

      Клінт звів угору брови:

      – От цього я не очікував. Розкажіть.

      – За словами її співкамерниці – Клодії Стівенсон, це та, яку інші пані називають…

      – Клодія Фігура-Динаміт, – сказав Клінт. – Дуже пишається своїми імплантатами. То це Клодія щось учудила?

      Клінт нічого не мав проти Клодії, але сподівався, що річ у ній. Лікарі – теж люди, вони мають своїх фаворитів, і Кітті виправної Мак-Дейвід була однією з його улюблениць. Кітті, коли вона прибула сюди, була у важкому стані – звичка до саморуйнації, різкі зміни настрою, високий рівень тривожності. Відтоді вони подолали довгий шлях. Серйозно вплинули антидепресанти і, як дуже хотілося вірити Клінту, дещо допомогли його психотерапевтичні сеанси. Кітті, як і він, була продуктом опікунської системи Аппалачії. Під час однієї з їхніх перших розмов Кітті їдко спитала: чи є в його великій панській голові бодай якесь поняття, що воно таке: не мати ні дому, ні родини.

      Клінт не вагався.

      – Я не знаю, як відчувала це ти, Кітті, але я почувався ніби твариною. Наче весь час я або сам полюю, або полюють на мене.

      Вона подивилася широко розчахнутими очима:

      – Ви?..

      – Так, і я, – сказав він. Маючи на увазі: я теж.

      Тепер Кітті майже завжди відзначали в рапортах «похвальна поведінка» і, що краще, вона уклала угоду з прокуратурою свідчити у справі братів Ґрайнерів – великій операції з вилучення партії наркотиків, яку тієї зими провела власний шериф Дулінга Лайла Норкросс. Якщо Ловелла і Мейнарда Ґрайнерів загребуть, дострокове звільнення стане для Кітті наявною можливістю. Якщо вона його отримає, думав Клінт, з нею все мусить бути гаразд. Кітті тепер розуміла, що знайдення собі місця в цьому світі, залежить від неї, а також від постійної підтримки – як медичної, так і соціальної – щоб відповідати новим обов’язкам. Він вважав Кітті достатньо сильною, щоб звертатися по таку підтримку, боротися за неї, і вона щодня