Сплячі красуні. Стивен Кинг

Томмі, на інвалідності через його кульші, не може сам собі навіть гарячого сендвіча з сиром зробити; їстиме солоні огірки просто з банки аж поки вона не приїде додому. Якщо Ван не вільно втрачати голову від усього такого, то Рі та будь-якій іншій утримуваній і поготів.

      – Ні, Рі, ти мусиш понизити планку. Можеш розповісти мені або нікому не розповідати. Якщо це достатньо важлива справа, я передам директорці. І чому ти торкаєшся моєї Вартівні? Чорти забирай! Ти ж знаєш, що не маєш права цього роботи. За це я внесу тебе в рапорт як порушницю.

      – Офіцере… – Рі по інший бік вікна благально склала долоні. – Будь ласка. Я не брешу. Дещо недобре трапилося, й воно надто недобре, щоб на нього не зважати, а ви теж пані, то зрозумійте, прошу. – Рі заломила свої зчеплені руки. – Ви ж сама пані. Гаразд?

      Ван Лемплі уважно роздивлялася утримувану, яка стояла на бетонному підмостку перед Вартівнею і благала її так, немов у них малося ще щось спільне, крім подвійного набору хромосом Х.

      – Рі, ти зараз переступаєш межу. Я не жартую.

      – Але ж я не призова брехуха! Прошу, повірте мені. Це торкається Пітерза, і це серйозно. Директорці треба про це знати.

      Пітерз.

      Ван погладила свій грандіозний правий біцепс, що було її звичкою, коли справа потребувала розмислу. На біцепсі було татуювання із зображенням могильного каменя з написом «ТВОЯ ГОРДІСТЬ». Під цими словами на могильному камені містилося зображення зігнутої руки. Що символізувало всіх тих противників, яких вона перегнула: кісточки кулака на столі, дякую за гру. Чимало чоловіків уникали змагатися з нею. Не хотіли ризикувати через можливе приниження. Вони вибачалися: розтягнуті сухожилля, травмований лікоть тощо. «Призові брехуни» – кумедний вислів, але наразі певним чином доречний. Дон Пітерз якраз належить до такого типу «призових брехунів».

      – Якби я не вивернув собі руку в бейсболі ще в старшій школі, кидаючи високу подачу, ти ж розумієш, Лемплі, я б заламав тебе, і то швидко, – пояснював їй одного разу цей сраний віхоть, коли вони цілим гуртом пили пиво в «Рипливому колесі».

      – Я навіть не сумніваюся, Донні, – відповіла вона йому.

      Великий секрет Рі, ймовірно, був якоюсь нісенітницею. Та все таки… Дон Пітерз. Уже була ціла купа скарг на нього, того типу, що, мабуть, треба бути жінкою, щоб брати їх до серця.

      Ван підняла чашку з кавою, про яку була зовсім забула. Вже холодна. Гаразд, здається, вона може відвести Рі Демпстер до директорки. Не тому, що Ваннеса Лемплі розм’якла, а тому, що їй потрібно свіжої кави. Врешті-решт, теперішній її зміні не видно кінця.

      – Гаразд, утримувана. Як виняток. Мабуть, я помиляюся, але я це зроблю. Просто сподіваюся, ти добре все обдумала.

      – Обдумала, офіцере, я все обдумала. Я думала і думала, і думала.

      Ван дзвякнула по внутрішньому зв’язку Тіґу Мерфі, щоби прийшов, підмінив її у Вартівні. Сказала, що їй треба хвилин із десять перепочинку.

      3

      Пітерз, прихилившись до ст�