Гніздо. Володимир Єшкілєв

своєї динамічної периферії. Чужа істота намагалась вирватись з лап робота, але Со Лай не зміг роздивитись, чим саме ксеноморф змушує корпус кіборга вібрувати і смикатись.

      «Потужна бридота», – констатував офіцер, уявляючи, яку силу треба мати, щоби трусити двохсоткілограмовою машиною, немов тренувальною «грушою».

      Він відчув, що ментальний тиск послабшав. Судячи з цього, чужа істота не могла одночасно боротись з кіборгом і телепатично впливати на людей. «Третій» і «шостий», що добігли до місця битви, остаточно блокували спроби нападника втекти до печер, невидимі жерла яких були зовсім поруч. В оптичному діапазоні чужа істота виглядала як велетенська черепаха з бородавчастим панцирем і віялом пласких мацаків. Поверхня панцира на очах змінювала колір від чорного до темно-червоного, а мацаки рухались з дивовижною швидкістю. На їхніх закінченнях було щось на штиб присосок. Корпус «павука» було рясно вкрито білуватою субстанцією, масною на вигляд. Со Лай припустив, що це або отрута, або ж роз’їдаюча рідина. Серед сельвійських тварин знаходили чимало таких, що використовували для ураження своїх жертв концентровані кислоти і смертельні трунки. Хоч би що там було, але й цього разу земна техніка виявилась сильнішою за химерні породження Сельви. Ксеноморфа оповила хмара присипляючого газу, мигтіння мацаків сповільнилось, і Со Лай наказав «третьому» обстежити тіла загиблих. «Павук» спрямував на них відеосенсор. Те, що він відобразив, нагадало офіцерові криваві інсталяції земних художників-екстремалів, які він бачив у фільмі з історії мистецтва. Міру нападник просто розшматував, а одягненому в екзоскелет сержанту відірвав голову разом із механічним підсилювачем шийних м’язів та шоломом.

      – Передислокуйте дослідницьку групу сюди, – наказав Со Лай. Він обережно наблизився до чужої істоти. «Черепаха» на його наближення не зреагувала. Її мацаки втягнулись під панцир, який набув фіолетового кольору. В інфрачервоному діапазоні ксеноморф також змінив колір з оранжевого на стронціановий.

      – Що з Мірою? – почув він голос Занги. Дівчина вибігла з туману, випередивши кіборга.

      – Мертва.

      – Мертва? – Занга рушила до тіла колеги. Офіцер зупинив її.

      – Не підходьте. Ксеноформа ще не заснула.

      – Міра… – дівчина сперлась на затягнуту в силовий каркас руку прем’єр лейтенанта. Со Лай майже фізично відчув ту суміш страху, жалю, тривоги і втоми, яка переповнювала Зангу.

      – Вам відома ця… істота?

      – Ні… Саме ця не відома… Якийсь місцевий ендемік. Він схожий на рівнинну Scutulia macerona…

      – Він вміє контролювати свідомість.

      – Всі представники родини Scutulia мають телепатичну зброю. Я відчувала… Бридке відчуття… – Занга озирнулась на Фалька, старшого ксенобіолога експедиції, який у супроводі «ті-ді» якраз виходив з туману. – Тут невідома ксеноформа.

      – Так, бачу. Нова черепашка із сімейки Scutulia, – погодився з молодою колегою Фальк. – Ми понесли втрати?

      – Біолог