Гніздо. Володимир Єшкілєв

за командою своїх начальників. Перший-другий, перший-другий! Туди-сюди, туди-сюди. Я прозріваю!»

      – Ви знаєте, де тепер ваш брат?

      – Так, сір. Він працює на Альфі.

      – Він перераховує вам гроші?

      – Так, сір, регулярно. Він перераховує їх на мій особистий рахунок в Першому авреліанському банку. З цих грошей оплачується моє навчання. Адже я не повноцінна громадянка Аврелії і повинна платити тридцять відсотків вартості навчання до освітнього фонду колонії.

      – Коли ваш брат перераховував гроші востаннє?

      – Два місяці тому, сір. Банк присилає повідомлення школі, а мене про це інформує старший куратор жіночого сектору, пані Діна. Нам, сіре, не дозволено мати персональних комунікаторів. – «Нам також не можна кохатись, але ми кохаємось, кохаємось, кохаємось… Оса! Я кохаю тебе! Ти врятувала мене, Оса! Ми з тобою надурили їхній грьобаний детектор! Ми їх зробили! Ми зробили усю їхню Імперію!»

      – Ми зрозуміли. Можете повернутись до ваших занять. Про цю розмову, Пело, ніхто не повинен знати. Жодна людина. Якщо ви розповісте комусь про цю розмову, то будете притягнуті до адміністративної відповідальності згідно з чинним імперським законодавством та надзвичайними актами колонії Аврелія.

      – Я буду мовчати, сір. – «Дякую, дякую, дякую тобі, моя кохана, моя найкоханіша Оса! Тисячу разів дякую! Ти – найкраща!»

      Коли Пела вийшла, лейтенант і прем’єр-лейтенант Служби Запобігання ще деякий час мовчали.

      – Я ніколи не бачила таких збоїв детектора, – порушила мовчання лейтенант.

      – Як вона це робить? – прем’єр-лейтенант зняв окуляри і почав масувати почервонілі очі. – Вона ж не мала жодної можливості отримати спецпідготовку.

      – Талановиті ці Махоніко. Добре, хоч не телепати.

      – Хто зна… – прем’єр-лейтенант примружився на жовтувате світло стельового плафона. – Телепатичні здібності пасивного типу практично неможливо зафіксувати.

      – Спробуємо піти іншим шляхом? – запитала після довгої паузи лейтенант.

      Прем’єр-лейтенант мовчки кивнув. І заплющив очі.

      6

Борт лінкора L1 «Айн-Соф», поблизу туманності Кінська Голова (М43), на відстані одної сотої парсека від зірки Мелані в Темному Агрегаті Оріона28 квадрарія 417 року Ери Відновлення

      Командор Зоран зайшов до медитаційної зали, сподіваючись зустріти там Ґвен Вей. Він знав, що баронеса найчастіше відвідує це місце тоді, коли за умовним часом корабля настає вечір. Залу, побудовану у формі півсфери, проектанти лінкора розташували в одному секторі з житловими каютами. В центрі зали вони розмістили прозору кулю майже метрового діаметру. Блакитне пульсуюче сяйво ледь підсвічувало її нижню частину і розбігалося поверхнею кулі крихітними іскрами. Ця світлова пульсація мимоволі притягувала погляд, пропонувала свої лікувальні ритми і допомагала звільнятися від нав’язливих думок.

      Усупереч сподіванням Зорана, баронеси в околиці пульсуючої кулі він не зустрів. Проте медитаційна зала не була порожньою. Біля похилої стіни на підлозі сиділа піфійка Тарасваті.