Гніздо. Володимир Єшкілєв

Пролунав різкий акустичний сигнал тривоги.

      – Прорив! – попередив Йун. Одночасно у комунікаторі пролунав наказ всім залишатись на своїх робочих місцях до особливих розпоряджень.

      Слово «прорив» було з дитинства знайоме кожному мешканцю Аврелії. Воно означало, що представникам місцевої фауни вдалось прорватись крізь захисні бар’єри, якими оточували поселення землян, технічні та агрономічні об’єкти. Хоча спеціальні команди біологів і мисливців регулярно винищували усіх потенційно небезпечних істот в зонах розселення колоністів, прориви і вірусні зараження все ж траплялись. Особливо докучливими для колоністів були різноманітні підземні створіння, підкопи яких знаходили у найнесподіваніших місцях. Хижа фауна кисневої планети невтомно прокладала підземні ходи і лази навіть під великими містами землян, незважаючи ані на чутливі детектори, ані на силові бар’єри й спеціальні відлякуючі репеленти. Цивільним колоністам інструкції рекомендували під час проривів ховатись у спеціальних приміщеннях високого рівня захисту. В школі такі приміщення, неофіційно обізвані «панікернями», знаходились у кожному житловому і навчальному блоці. На їхніх броньованих дверях вдень і вночі світились червоні кола евакуаційних позначок. Але на території старого космодрому ще не встигли відбудувати систему захищених сховів. Тому новоспечені курсанти розгублено роззирались навсібіч.

      Раптом виявилось, що майстер Йун і Ясмін мають особисту зброю. Пела вперше в житті побачила променеві пістолети. Щоправда, зброя в руках командирів «восьмої монтажної» не додала дівчині впевненості. Вона на «відмінно» вивчила шкільний предмет «Тубільна фауна» і знала, що зупинити авреліанських хижаків променевиками вдається далеко не завжди. Радше, ніколи не вдається.

      За кілька секунд Пела почула крики. Хтось смертельно нажаханий волав про допомогу. Кричали на сусідньому майданчику, де працювала Оса. Піраміда зі щойно привезених контейнерів і плит не давала роздивитись, що саме там відбувається.

      «Бідна Оса!» – майже байдужо констатувала Пела.

      Ясмін запитально подивилась на Йуна.

      – Ні, – сказав той. – Маємо наказ. Стоїмо тут.

      Раптом Пела побачила щось таке, що змусило все її тіло ущерть вкритись холодним потом. Над монументальним згромадженням плит з боку четвертого майданчика з’явились мацаки. Два рухливі сегментовані щупальця, вкриті яскраво-жовтими і червоними плямами.

      «Adelma polaria», – визначила Пела вид істоти і згадала, що повідомляли файли «Тубільної фауни» про цього мешканця спекотних аврелі-анських рівнин. Адельма – великий хижак-автохтон, за морфологією дещо нагадує земних скорпіонів, але у сотні разів перевищує їх розмірами. Живе невеликими колоніями, полює у зграї собі подібних. Швидко бігає, феноменально стрибає. Вражає своїх жертв плазмово-електричним розрядом, сформованим у вигляді кульової блискавки, рухом якої адельма керує на відстанях до тридцяти