Заклик до любові. Ентоні де Мелло

От як воно було насправді:

      I. Ваше суспільство і ваша культура навчили вас вірити, що ви не можете бути щасливі без певних людей і певних речей.

      Тільки-но погляньте навколо себе: повсюди люди вибудували своє життя на переконанні, яке ніколи не піддається сумніву: без якихось речей, грошей, влади, успіху, похвали, хорошої репутації, кохання, дружби, духовності, Бога вони не можуть бути щасливі. Як виглядає конкретно ваша комбінація?

      II. Щойно ви засвоїте це переконання, у вас природним чином утворюється прив’язаність до цієї особи, чи то речі, щодо яких вас переконали: без них ви не зможете бути щасливим.

      III. Далі починається боротьба за те, щоб отримати цю дорогоцінну для вас річ чи людину, триматися за неї й захищатися від кожної можливості її втратити.

      IV. Це у підсумку приводить вас до нікчемної емоційної залежності, бо ж об’єкт вашої прив’язаності тепер владний викликати захоплення, коли ви отримали його, тривогу, аби вас не позбавили його, й зробити нещасним, коли ви втратите його.

      Наразі зупиніться на мить і складіть, серед цього жаху, безкінечний список прив’язаностей, в’язнем яких ви стали. Думайте про конкретні речі і людей, а не про якісь абстракції.

      Щойно прив’язаність полонить вас, ви починаєте вибиватися з сил, щогодини й щомиті, аби перестроїти світ навколо себе, щоб вам здобути і втримати об’єкти вашої прив’язаності.

      Це дуже виснажлива задача, що залишає вам обмаль енергії для того, щоб жити й сповна насолоджуватися життям. Це також нездійсненне завдання у світі, що постійно змінюється, і який ви просто не в змозі контролювати.

      Тож замість жити повноцінним життям спокою і рівноваги, ви приречені на постійне розчарування, тривоги, занепокоєння, страх, підозри, напруження.

      На якусь швидкоплинну мить цей світ, і справді, поступається перед вашим зусиллям і змінюється, щоб підлаштуватися під ваші бажання.

      Тоді ви відчуваєте щастя, але ненадовго. Чи, радше, відчуєте ніби спалах задоволення, котрий зовсім не є щастям, бо ж до нього домішано страх, що кожної миті цей світ речей і людей, у якому ви, долаючи стільки болю, нарешті розставили все на свої місця, може вислизнути з-під вашого контролю й пошиє вас у дурні, що він неодмінно і зробить, раніше чи пізніше.

      V. І є ще дещо, над чим слід замислитись: щоразу, коли відчуваєте тривогу і страх, це буває через те, що ви можете втратити чи не спроможетеся отримати об’єкт свого бажання, чи не так?

      І кожного разу, коли вас допікають ревнощі, чи це не тому, що хтось може присвоїти те, до чого ви прив’язані? І чи не викликає ваш гнів те, що хтось стоїть на шляху до того, до чого ви прив’язані? Погляньте самі: коли вашій прив’язаності щось загрожує, ви стаєте подібні до параноїка – не можете мислити розсудливо і об’єктивно; ваше бачення стає спотвореним, чи не так? І щоразу, коли відчуваєте нудьгу, чи це не тому, що недостатньо забезпечені тим, що здатне, як ви вважаєте, зробити вас щасливим і до чого ви прив’язані?

      А коли ви пригнічені й нещасні, причина цього очевидна й лежить на поверхні: життя не дає