Название | Манускрипт з вулиці Руської |
---|---|
Автор произведения | Роман Іваничук |
Жанр | Историческая литература |
Серия | Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо) |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 1979 |
isbn | 978-966-03-8116-7 |
Тієї миті Барон, який стояв біля криниці, спершись об німфу – Мелюзину, – він не хотів далеко відходити від Корняктівського палацу, бо такий нині день, що в пив’ярному підвалі буде надто глітно, хтось, чого доброго, займе його постійне місце, – в цю саме мить затишку між штурмами Барон побачив чорта. Він упізнав Антипка, хоч той стояв спиною до нього, – упізнав по високому капелюху, який прикривав роги, і по довгих аж до землі штанях, які приховували копита.
Тяжкою стала Баронова доля. Він давно запродав чортові душу за те, щоб з найнижчого низу вибратися на найвищий верх, щоб з ремісника-партача перемінитися в барона, домігся цього, став своїм серед патриціїв і вищого духовенства, та з якоїсь причини кілька років тому відвернулися від нього можновладці, і він не знає, як запосягти знову у них ласки. Один лише залишився за ним привілей – йому ще дозволялось заходити до патриціянської пив’ярні. Сьогодні Барон уже встиг підхмелитися і думав оце завернути по другому разу, та зустріч з Антипком для нього була важливішою, він відштовхнувся від статуї і, пробираючись між натовпом, допав пекельного слугу, схопив його за рукав сурдута.
Чорт зиркнув на Барона: той улесливо посміхався, оскалюючи чорні зуби; гидливо поморщився Антипко, відзначаючи про себе, що Барон прогнив до решти, удав, що не впізнає, але висмикнути рукава не зміг.
– Пане Антипе, – лебедів Барон, – скажіть, за що? Замовте за мене слово, ну, як це так?.. Я ж душу, душу вам віддав…
– Іди до Бога, – процідив чорт. – Яка там у тебе душа… Треба було шануватися. А ти дурний… Нікому ти більше не потрібний. На твоєму місці в корняктівській корчмі вже сидить новий. Іди…
І чорт пішов не оглядаючись.
А тоді Барон зустрівся поглядом з сеньйором Успенського братства Юрієм Рогатинцем, що стояв сам, без компанії, на бруку й теж дивився на маґістратську веремію.
Рогатинець не відповів на блазенське розшаркування Барона, відвів очі, та за мить почув позаду себе сопіння, густий сморід перегару вдарив у ніздрі.
– Чого хочеш, Бароне?
– І ти мене так називаєш… Чого хочу? Один раз випити з тобою. У якій бажаєш корчмі, тільки щоб люди бачили, що ти зі мною п’єш. Я ще маю до дідька грошей…
– Від дідька, Бароне, ти ж з ним у спілці, кажуть.
– Так, так! А скільки мав! Із самим Люцифером і його кодлом пив, з нобілітованими відьмами спав, грошима сіяв, нажився! А ти чого запосяг?
– Совість маю.
– А що таке совість – ти можеш мені її показати, щоб я помацав, зважив, оцінив дукатами?