Темна синя вода. Потік. Радій Радутний

не любив. Рубав що дають, ласі шматки проминав, чарчину, як бува й перехилить за компанію, так і кривиться. Наче й не оковиту йому піднесли, а оцту лийнули. А ходити любив. Як доводилось кудись разом іти, то всі люди як люди, сіли, перепочили, хліба куснули, чарку хильнули – а він собі ходить навколо, ніби під хвостом скипидаром намазали!..

      Інформація на перший погляд здавалася дурною та пустопорожньою, але то лиш на перший погляд. Якщо Альберт справді готувався вербонути Сковороду, то ціни їй не було, такій інформації. І тій, що Ігор зараз видобуває з попа, і тій, що радісно вивалює підпилий дячок. Хтозна, як піде розмова, хтозна, де й зустрітися доведеться. Може, в кабінеті з книжками, може, в полі, а може й в шинку. Бажано знати, що п’є фігурант, що полюбляє, чим годувати, аби став поступливішим, а про що краще офіціанта попередити, щоб і близько не підносив.

      Один мій знайомий зірвав вербування, запропонувавши дамі червоне вино замість улюбленого нею мартіні. Не відповідало каберне її уявленням про сучасного Джеймса Бонда, а будь-кому вона здавати секрет не схотіла.

      Хоча, між нами кажучи, секрети в неї були так собі; можна навіть сказати, що не секрети, а тьху!

      Дячок теревенив, Галя з Іваном по черзі піддакували, а я занудьгував і почав роззиратися. Судячи з кількості відвідувачів, ділова активність в Переяславі була така сама, як і в двадцять першому столітті, цебто ніяка. Крім нас, в зальчику тихо пиячили двоє дядьків у свитах і чоботах – чи то селяни, чи то міщани; вели про щось мирну неквапну розмову. Ще один чоловік причаївся у кутку й вів розмову з тоненьким високим глечиком. Мабуть, у ньому жило вино, і дядько умовляв його вийти. Але також тихесенько, без скандалу.

      Скандал міг початися з ще одного відвідувача. Одягнений у довгий синій піджак з розшитими галуном бортами, він стояв біля шинкваса і раз по раз кивав налити. Мабуть, взяти одразу пляшку обійшлося б дешевше, але чи то гонор чи то бажання подіставати бармена взяли гору, й пияк тицяв пальцем у різні пляшки й кивав.

      Страшенно захотілося підійти і розповісти йому анекдот. Забігає чоловік у бар і з ходу:

      – Бармен! Горілки!

      Бармен наливає, відвідувач одним махом ковтає, крутить головою й кричить:

      – Бармен! Віскі!

      Ковтає віскі, знову крутить носом, вимагає текіли. Потім абсенту. Потім кальвадосу. Потім ще і ще.

      Нарешті бармен не витримує.

      – У нас, каже, ще багато напоїв, ви шукаєте щось конкретне?

      – Та ні, – каже чоловік. – Просто я сьогодні вперше в житті спробував мінет.

      – О! – каже бармен. – Справді, це історична подія, її варто відзначити. Чи не хочете продовжити граппою чи зіванією?

      – Та ні, – безнадійно махає рукою клієнт. – Здається, цей смак вже нічим не перебити…

      Цікаво, чи знають тут, що таке граппа, зіванія та мінет?.. Дячок розповідав і розповідав. В основному йшлося, звісно, про нього самого, з акцентом на те, що їв і чим запивав; або навпаки, що пив і чим заїдав, та раз по раз вискакували цікаві подробиці й про Сковороду.

      Виявляється,