Темна синя вода. Потік. Радій Радутний

у доньки адміністраторки, в «Старому вертепі». Він справді розташувався у старій, мабуть, дев’ятнадцятого століття будівлі, й цілком можливо, що дубові столи також прийшли з тих самих часів. Більшість мешканців також воліли в таку заметіль не виходити з дому, тож немаленька зала відгонила пусткою, а офіціантки упадали біля нас і гладили зголоднілими поглядами. Не сексуально голодними, ясна річ, а спраглими до грошей. Навряд чи заклад процвітав навіть у хорошу погоду.

      Центральний майдан Переяслава був прикрашений пам’ятником історичній події, яка назавжди вписала місто в аннали. Добре вписала. Міцно. Не викреслиш.

      Ех, розірвати б ті аннали, розбити, вирвати геть сторінки і переписати!

      Велика, трагічна помилка батька Хмеля, один із двох тих фейлів, що перекреслили всі його попередні заслуги.

      Перший – це, звісно, Переяславська угода; другий – синок Юрась. Може сам синок помилкою й не був, але проштовхування його на гетьмана спричинило відомо що.

      На дітях геніїв, як відомо, природа відпочиває. Питання про те, чи був генієм Хмельницький – дискусійне, але видатною людиною він однозначно був. Юрій Хмельницький видатним себе не показав.

      Не втримався батько Хміль, дав волю батьківським інстинктам, заглушили вони державницькі міркування, й саму державу теж занапастили.

      Чи бачив гетьман Богдан та його оточення слабкість Юрія? Безумовно. Важко було не побачити. В монастир би його вчасно відправити, хай би молився, свічки палив, літопис писав… але подолати батьківське бажання передати спадок Богдан не зміг і таки просунув Юрія на високу посаду.

      Результат відомий.

      Українці опиналися, як могли. Але часом здається мені, що сама доля інколи дражнить нас, дражнить калачем, потім сує під ніс дулю.

      Обрали Виговського – він загинув. Обрали Ющенка – він перетворив космічну державу на археологічний музей та пасіку.

      Виліз на гору Дорошенко – продав півкраїни туркам. Народ не зрозумів. Виліз Скоропадський – продав півкраїни німцям. Народ також не зрозумів.

      Може, це й були єдині на ті часи можливості зберегти державу – але хіба селянинові це поясниш? Йому справедливість давай. Щоб усе порівну, і кожному по два раби.

      Хто там був далі, за Дорошенком? Якась дрібнота. Навскидку згадується Сомко й Брюховецький. Нині агітують продуктовими наборами – «маршалом Гречкою», а Сомко підігнав купу возів з усяким добром. Он, мовляв, який з мене хлопець-хват!

      Щоправда, не роздавав, а лише показував.

      Схожу тактику застосувала на виборах якась із сучасних партій. Подивіться, які у нас люди! – кричали вони з телевізора та плакатів. – Кравчук, Марчук, Онопенко, Медведчук, Суркіс. Он які молодці!

      Програли. Неправильно вирахували реакцію електорату. І Сомко програв. Замість вразити козаків багатством викликав заздрість та роздратування. Сомкові козаки перекинулися до Брюховецького й кинули гасло – грабуй награбоване! Сомко з посіпаками кинувся по захист до князя