Темна синя вода. Потік. Радій Радутний

мало, московити – що договори не для того підписують, щоб їх дотримуватись.

      Селяни і землевласники не зраділи поверненню влади олігархів, тьху, чорт, магнатів. Козацька старшина – образилась, що шляхетство надали дуже вузькому колу верхівки. Верхівка також, до речі, образилася – на заборону мати дипломатичні стосунки з іншими державами.

      Фінал відомий.

      Московити, вдаривши одночасно потоками агітації та військовою силою, спричинили розбрат й кінець кінцем перемогли.

      За падінням незалежної України впала і незалежна Польща. Процес розтягнувся на сотню років, але це вже не принципово. Загинули десятки, десятки тисяч людей. Були спроби знищити самі нації – українську та польську.

      Я стояв і дивився на пам’ятник тим подіям, а з постаменту до мене радісно й дурнувато посміхалися задоволений кучерявий московит і трохи розгублена українка.

      Чи була можливість Виговському втриматись?

      Я так думаю, що була.

      Перш за все, ні в якому разі не можна було погоджуватись на скорочення озброєнь, зокрема, на зменшення кількості козацького війська з шістдесяти тисяч до тридцяти. Скорочення озброєнь – процес невідворотний; раз почавши його, країна вже не може спинитися. Радянський Союз, розпочавши скорочення озброєнь ще за Хрущова, кінець кінцем таки програв «холодну війну».

      Так, утримувати велике військо фінансово важко. СРСР не втримав. Видушив з селян та робітників все, геть усе, останній хліб у селян, розпродав вироби мистецтва, обклав податками свинячу шкіру й фруктові дерева. Не втримав. Упав.

      Нема у соціалістичного ладу великого фінансового акумулятора, щоб пережити важкі часи.

      А у Виговського був! Акумулятором була розбагатіла на війні козацька старшина. Поступово обкладаючи їх новими податками та іншими поборами, можна було підтримувати велике військо у боєздатному стані.

      Причому поступовість – дуже важливий момент. Одночасне «розкуркулення» олігархів майже неминуче призведе до заколоту та усунення олігархоборця. Або навіть до фізичного знищення. Нині так чинять Путін і Порошенко, й на момент моєї, так би мовити, еміграції, справи у обох ішли непогано.

      Не можна було віддавати зовнішню політику. Підтримка союзників і формування у них правильної точки зору на події – дуже важливий чинник. Вчасне втручання іноземних держав не раз зупиняло війни – наприклад, російсько-грузинську війну зупинила не грузинська армія, а десант президентів у Тбілісі, хоча здавалося б, хто їх слухав, особливо нашого пасічника. А бач, допомогло.

      І, нарешті, слід було негайно, негайно, негайно розпочинати внутрішні реформи, зокрема, розвивати законодавство та інституції влади.

      Але це я, звісно, загнув. До Конституції Орлика лишалося ще кілька десятків років, а до Переяслава – ще з годину неспішного трюхикання у сідлі.

      Там, у двадцять першому столітті, в дворику колегіуму нас привітно зустріли бронзовий Григорій Савич й сестра дружини сина водія маршрутки. Жіночка посміхалася, бо